"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Пiрамiда (укр)" - читать интересную книгу автора

В їхнiх безперервних спалахах можна було помiтити самотнiй величезний
стрiмчак, що стояв посеред обвугленого степу.

* * *

Уранцi знову пекло сонце i знову до самого обрiю не було видно анi
хмаринки. Понiвеченi кактуси скоцюрбилися на чорнiй землi.
А посеред мертвого степу стояла велетенська пiрамiда.
З тихими, тужливими спiвами до пiрамiди наближалася дивна процесiя.
Попереду йшов сивобородий дiд. За ним ланцюжком воїни. Позаду жiнки i
дiти.
Руки у всiх благальне пiднятi вгору.
Ось люди наблизились до пiрамiди i почали поволi її обходити. Нарештi
вони утворили замкнене коло, центром якого стала пiрамiда.
Тодi всi зупинилися i впали ниць, простягаючи руки до лискучого
металевого велета.
Вони чекали, коли сонцесяйний бог вийде з вогняної колiсницi.
А зсередини пiрамiди на них уважно дивилися люди. Вони не були схожi на
суворих володарiв степiв, їхнi великi, глибокi очi спалахували зеленими
вогнями. З широких плечей спадав донизу пурпуровий одяг.
Тишу порушували тiльки металевi голоси роботiв:
- Склад повiтря...
- Вологiсть...
- Атмосферний тиск...
Серед космонавтiв була жiнка.
- Командир не помилився, - сказала вона, - на Третiй є розумне життя!
- На жаль, тiльки первiсне суспiльство, - мовив один з космонавтiв. -
Вони навiть не розумiють, хто ми i звiдки взялися. У них немiчна психiка.
- Овва. Ти не помiтив головного, - заперечила йому жiнка. - Дивись:
вони такi, як i ми... Це щастя - знайти у космосi братiв по розуму!
- Ми наперед знаємо, що подумають i що зроблять вони, але жоден з них
анiтрохи не зрозумiє нас.
- Ти теж, коли був малий, не розумiв дорослих!
- Ми потребуємо допомоги. Ми зустрiли цивiлiзацiю, але вона не в змозi
допомогти нам. З чого ж нам радiти? Адже дальший полiт без переустаткування
реактора неможливий. А щоб переустаткувати реактор, треба створити атомну
iндустрiю. Хто може сказати, скiльки треба часу на те?
- П'ятдесят обертiв Третьої навколо свiтила, - пролунав спокiйний i
впевнений голос.
Людина, яка несподiвано, але так вчасно увiйшла до каюти, своєю
вiдповiддю поклала край суперечкам. З тої виняткової уваги, з якою зустрiли
його слова, можна було зробити безпомилковий висновок, що це й є командир
космонавтiв.
- Електроннi машини вже склали програму потрiбних робiт i пiдрахували
час, необхiдний для їх виконання, - пояснив вiн. - Завтра вранцi
роботи-дослiдники вийдуть на поверхню. - Вiн обернувся до жiнки. - А це
справдi щастя - зустрiти в безмежжi Всесвiту братiв, хай ще й некмiтливих.
- Ми подаруємо людям нашi знання! - вигукнула жiнка. - Вони стрибнуть
через тисячолiття!
Командир сумно посмiхнувся i заперечливо похитав головою.