"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

На абордаж, брати! Гори, корабле!

Хор:

Ми ста║мо плечима до плечей,-
I на чотири боки шаблi!
Ничипiр Марченко, котрого судив трибунал за самовiльнi розстрiли i
вiдiбрав партизанську армiю, - його врятував вiд шльопки тiльки Шахай, -
сидячи перед судом в концентрацiйному таборi, так оповiдав камерi про дiло
пiд Полтавкою, коли йому довелося зустрiти й обеззбро┐ти офiцерський
ешелон, якого повернули на Полтавку з Варварiвки Шахай, Остюк i Галат.
"Мiй полтавський бiй, - казав Марченко, - дав стiльки збро┐, що я
смiливо через п'ять хвилин закомандував фронтом. Ближчi села збезлюдiли,
коли дiзналися про зброю. Менi довелося формувати по одному полку з
кожного села. Швидко ми пере┐хали на вузлову станцiю, назбирали духово┐
музики i стали готуватися до походу на французiв, на грекiв i на увесь
свiтовий капiтал. Ви зна║те, чим це скiнчилося, i я ось сиджу за свою
славу i за це поруч iз вами - барахольниками, бандитами, спекулянтами й
буржуями. Слухайте ж уважно про мiй полтавський бiй.
Ми не дали коням старiтися в Новоспаському i миттю промчали сорок
верстов до Полтавки. На пiдводах у нас гуркотiло двi бочки - вiдер по
сорок, одна бодня, зо два перерiзи. Тi баби, що ми в них полюбовно забрали
посуд, довго бiгли за нами, кленучи нас i наших родичiв. На станцi┐ ми
вiдшукали iнструмента i зiпсували аж чотири одрiзани: ми майже по рамку
одпиляли рурки. Таким чином у нас готовi були гармати рiзного калiбру Ми
заперли усiх станцiйних в одну хату, щоб вони цiлий день не виходили, а
самi поробили для гармат позицi┐. З бочок повибивали днища, залишили по
одному. В центрi прорiзали дiрки для одрiзанiв. Дурний Митька Шворень
вистрелив, бочка затремтiла й загавкала, таку луну пустила по степу й по
ярах, що покрила найкращу тридюймовку. Я призначив орудiйних начальникiв,
вибрав тих, що керуватимуть вибухами набо┐в, сво║ю рукою порозгвинчував
рейки i лiг у станцi┐ на лаву - виспатися пiсля Шаха║вого весiлля. Брати
Виривайли заспiвали на перонi яко┐сь пiснi, зда║ться,
"Незабудочку-цвiток". Я ┐х залишив собi ад'ютантами - усiх чотирьох, дiда
Макара посадив бiля телеграфiста, а решту - п'ятьох - поклав на позицi┐.
Шанувавши слухи вашi, я не розповiм вам усього, що приснилося менi тодi
на лавi. Прийшов до мене пiп i давай кропити свяченою водою. Я його
проганяю - вiн не йде. Я йому зрубав голову, а вiн умочив ┐┐ в воду i
кропить мене нею знову. Я його схватив i почув, що то не пiп, а дiвчина -
туга i пружнаста. Я притиснув до себе, затуляючи рота ┐й, щоб не кричала й
не кусалась. Вже я вiдчув, що вона обм'якла в мо┐х обiймах, знепритомнiла,
чи що. Я несу ┐┐ до лiжка, а воно вiдходить далi, на його мiсцi
вимальовуються в стiнi дверi. Я вiдчиняю дверi, бачу лiжко, iду до нього з
дiвчиною, воно знову одходить од мене й одходить, ще дверi постають на
мо║му шляху, дверi, дверi... безконечна кiлькiсть дверей. Я iду, поспiшаю,
дiвчина вже прокинулась i пруча║ться. Вона душить мене за горлянку. Я ┐┐
кидаю на пiдлогу i нахиляюся до не┐ - на пiдлозi хлюпа║ться вода, дiвчина
тоне в водi. Я упiрнаю пiд воду, пливу за дiвчиною, хочу ┐┐ догнати, кличу
┐┐. Вода набира║ться менi в рота, менi нема║ чим дихати, я раптом гублю
свiдомiсть i прокидаюся на березi серед чотирьох озбро║них людей. Я знаю,