"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Шахай ви┐хав на гору. Дiйсно, далеко десь мiж залiзничними насипами
вився кучерявий дим. Ось вiн i вийшов по цей бiк. Сонце вдарило його з
полудневого неба стрiлами, наче зупиняючи. I вiн зупинився.
Шахай показав пальцем лiворуч по залiзницi, де верстов за п'ять стояла
купка дерев.
- ┐дьте до тих дерев. Поспiшайте. Бронепо┐зд мусить бачити вас увесь
час. Коли ми перейдемо залiзницю, повертайте за нами.
Остюк незрозумiле дивився слiдом за кiннотниками.
- пх переб'ють з бронепо┐зда. Вони й половини не про┐дуть.
- Ти, Остюче, подумай, що буде. Зна║ш гру в те, хто дурнiший вийде?
Остюк звiв плечима, махнув головою.
- Це коли певна дiя виклика║ одну певну думку. Що ти подума║ш, коли
дiвчина винесе тобi гарбуза?
- Я ┐й вимажу ворота!
- Ти думатимеш, що вона за тебе не хоче. А коли ворог почне ставити
проти тебе гармати - що тодi думати? Невже - що ворог хоче знятися на
карточку?
- Я йому, сукиному синовi, покажу, як виставляти гармати!
- Ти будеш певний, що вiн пустить шрапнель або картеч. Тепер же, що
подума║ iнтелiгентний капiтан на бронепо┐здi, коли побачить, як летять
тво┐ хлопцi йому навперейми?
Але Остюк уже смiявся, вставши на стременах i взявшися руками за шию
коня.
- Вiн подума║, що вони зiрвуть йому рейки! Це ║ гра. Не гiрш Успенiвки.
З бронепо┐зда побачили метких вершникiв трохи запiзно. Пустили зо три
шрапнелi високо в небо. Вершники ┐хали далi. Ще кiлька шрапнелi в
прилiпилося до безхмарного неба. Бронепо┐зд став потроху одсуватись,
звiльняючи путь. В'┐хав у насип i швидко виплив по другий бiк насипу. А
вершники все бiгли йому навперейми.
За знаком Шахая Остюк засвистiв умовно в полонину.
- Чим же вони там зриватимуть?
- Жаль, що нема║ чим. Динамiт вийшов увесь. I Остюк смi║ться знову,
розвалившися на сiдлi. Вiйсько ледве показалося з полонини. Вiтер
розколихував прапор, нестерпиме ворожий до блакитi i здалеку видний. Вiн
був дисонансом в оцiй веснi - з ┐┐ невловимою блакиттю повiтря та
сiренькою зеленню землi. Наче птах якийсь, викупавшись у фарбах вечiрнього
заходу, коли сонце ляга║ в долину, виринув i несеться собi, колишучи
крилами.
Червоного прапора красна зоря
Обiйде iз нами далекi моря.
Це пiсня луна║ вiд кулеметiв. Галат диригу║ з сво║┐ тачанки. Це тачанка
сто┐ть, i навкруги не┐ кулеметники з чубами на цiлу околицю. Завзято
доспiвують свою пiсню, похитують у такт головами. Вони обнялися й стоять,
поклавши руки на шию один одному. Шаха║ва хитрiсть облетiла вже всiх,
звеселивши.
Але й кулеметники ось рушають. В'║ться степовий пил з-пiд колiс.
Жайворонок висить на невидимiй нитцi, спiваючи весну. Пiсня його тремтить
згори, не переставаючи, наче лл║ться десь в озерце чистий i холодний
невеличкий струмiнь.
_