"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ой у саду голуби гудуть,
Ой у саду голуби гудуть,
Аж в свiтлонку го-ло-си i-дуть...

Баба спiва║ старечим верескливим голосом. Вона згаду║ молодiсть. На не┐
сходять видiння далеких рокiв, молодих бажань.

Порадь менi, моя матiнко,
Порадь менi, моя рiдная, ,
Кого брати та у бояри?

- Цiкаво, кого треба брати в бояри? - промовив Шахай. - Мабуть, багатих
та дужих. Чи, може, козаченькiв з Сiчi?
Усi засмiялися.

Збери, сину, всю родину,
I близькую, i далекую,
I близькую, i далекую,
I вбогую, i багатую.

Нiхто не мiг витримати, щоб не зареготати на всю хату. Бабу почастували
чаркою. Вона взяла чарку в руки i доспiвувала пiснi. Де в не┐ й узявся
голос?! Останнi слова, як дорогоцiннi яства й напо┐, баба клала просто на
стiл, i ще довго радувалася з них захоплена кумпанiя.

Багатую - подарочки нести,
Убогую - порядок вести.
Багатую - щоб напитися,
Убогую - пожуритися.

Спiвачка випила чарку так, нiби добра дiвка була, i кинула посуд на
долiвку, зухвало вигукнувши: "Гiрко!"
Серед загально┐ тишi, котра постала пiсля поцiлунку Шахая, зарипiли
легенько струни на кобзi, зашумiли, загули, як веснянi джмелi, як жовтi
працьовитi бджоли. Руки торкалися до струн нiжно, i кобза дзвенiла, немов
у чеканнi.
- Чого ж ти нам заспiва║ш? - запитав молодий. - Про честь чи про
хоробрiсть, про обов'язок людський чи про лицарську славу?
- Мало тепер честi мiж людей, - несподiвано басовитим голосом одповiв
кобзар, пiдводячи до товариства свою голову з невидющими бiлими очима. Це
була замкнена в собi людська iстота: за плямами очей горiв людський мозок
i нiколи не мав надi┐ вийти на свiтло.
- Мало честi, - сказав слiпий, - i нема║ хоробростi. Ходжу я по свiтi,
до моря доходив - злодiй народ тепер повiвся. Скiльки разiв мене
обкрадали, били й смiялися з мо┐х пiсень. Од дiда й прадiда пам'ятаю я
пiснi, а самому не довелося ще й однi║┐ скласти. Чутки ходять скрiзь по
землi, я дослухаюся до всього, що вi║ться по дорогах, до всiх пiсень, до
всiх розмов. I - ще нiчого я не почув, люди. Слiпому тяжко, а зрячому - ще
тяжче.
- Слухай, дiду, - в голосi Шахая забринiла воля, - ось тобi моя голова,