"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дiду! Клянусь родом сво┐м чесним, клянусь дiдом крiпаком, прадiдом
запорожцем - не загинула iще честь i хоробрiсть. Любов i ненависть, дружба
й самопожертва вже пiдносяться з забуття. Революцi┐ ми не приспимо. Яка
воля вi║ над землею!
Остюк, Галат i Марченко, нiби за командою, перехилили чарки. Вони
вiдчували вже вiтер шляхiв на щоках. Звичайнi слова, може, й незрозумiлi
┐м, збуджували в ┐хнiх серцях гордiсть. Через це вiрили в зорi i прекраснi
iде┐, в чистоту i мужнiсть людсько┐ душi. Такi люди ходять по сторiнках
iсторi┐, як по сво┐й хатi, i дивно ста║, чому пiсля них постають
зруйнованi мiста, кров, пустка, смердючi трупи. Може, завше шукання
людського, справедливого i достойного да║ такi наслiдки?
Тим часом Шахай частував гостей: братiв Шворнiв - розумного Саньку й
пришелепуватого Митьку; Макара - колишнього чередника, рудого велетня iз
страшними вусами, кудлатою червоною головою i з дитячими блакитними очима;
Бубона Петра - найкращого в свiтi наводчика, котрий мiг би набоями
обкопати навкруги, мов межею, сво║ поле з трикiлометрово┐ дистанцi┐;
братiв Василишиних - незрiвнянних розвiдникiв, телефонiстiв, i - у вiльну
годину - музикантiв; Виривайлiв - чотирьох соколiв, що загинули згодом
усi, - один по одному - рубаючи шляхту, стрiляючи кадетiв, домучуючи
генералiв; Виривайла Iвана - генiального сурмача з неймовiрними легенями,
котрий мiг перекричати всi стихi┐, збудити мертвих i виповнити поле бою
тривожним, полохливим, зворушливим, переможним сигналом; Виривайла Петра -
комбрига кiнно┐, майбутнього героя Успенiвсько┐ операцi┐, котрому зробив
поминки Марченко, наказавши зарубати над його тiлом сотню полонених;
Виривайла Семена - першого в армi┐ злодiя, що обкрадав усi кiннi полки i
щодня мав нового коня, а його ескадрон - навiть пташине молоко; Семена
зарубав третiй ескадрон, оточивши його сво┐ми стодвадцятьма клинками в
полi, вислухавши глузування i лайку, давши йому змогу попрощатися з бiлим
свiтом; Виривайла Панька - гордiсть пiших i кiнних полкiв, кулеметникiв i
гарматникiв, Панька, що складав пiснi - гострi, як бритва, спiвав ┐х так,
що вершники падали з коней вiд реготу, i вивчив солiдно лаятись увесь свiй
полк - вiн командував потiм полком.
Було вже по ┐жi. Стiл пашiв усiма стравами. Пiд горiлку стояли квашенi
баклажани - зеленi й червонi, огiрки й капуста, зелена олiя з накришеною
дрiбно й посоленою цибулею. Од i зварено┐ риби йшла пара.
Найважливiша рiч - вибрати людей. Це Шахай знав, допитливо оглядаючи
гостей. Тут були потрiбнi люди. Вони цiлком пiдкоряться волi ватажка i
командира. Наполеон i Петро Перший завше стоять прикладами - як треба
вибирати людей. Жорстокий Даву, стратег Удiно, Ней, блискучий Мюрат,
iнтриган Меншиков, ще сотнi невiдомих - всi й померли б офiцерами, синами
скульпторiв, писарями в нотарiв, корчмарями, пирожниками. пх усiх знайшов
державний розум, генiальне передбачення великих людей.
- Хай заспiва║ про Супруна-козака, - сказав Панько Виривайло, - ох i
пiсня ж грусна!
Загальна мовчанка пiдтвердила, що Панькове бажання припало до серця
всiм. Молода встала од столу i сiла поруч слiпця, мовчки торкнула
дерев'яну опуклiсть кобзи. Очi молодо┐ - вогкi й привабливi - були трохи
сумнi, як завше сумнi ║ очi всiх степовикiв, усiх птахiв степового краю, у
всiх дiвчат великого степу. Акорд пролунав у хатi. З акордом зайшла
знадвору дiвчина й сiла до Галата. Подвiр'я ж танцювало.