"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ой не знав козак, -

голос кобзаря нерiшучий, кволий, непевний - козак щиро не знав, -

Ой не знав Супрун,
А як славоньки зажити,
Гей, зiбрав вiйсько славне запорiзьке
Та й пiшов вiн орду бити.

Струни зайшлися цiлими сплесками звукiв. Згадки, спогади несла ┐хня
хвиля. До берега наче докочувалися цi звуки i ховалися, як хвилi у пiску.
Серед тишi народжувалися шелести степiв, тупiт копит кiлькатисячного
загону Супруна. Кобзар торка║ струни нiжнiш i нiжнiш. Тоншi й тоншi звуки
тихо злiтають з його пальцiв. Звукiв менша║ - i швидко - одна тенька║
струна, i довго в кутках хати чу║ напружене вухо ┐┐ вiдгомiн i луну.

Ой у недiлю рано-пораненьку
Супрун iз ордою стявся,
А в понедiлок в обiдню годину
Сам в неволеньку попався.

Молода зiтха║. Голос кобзаря став трагiчний, наче вiн розповiда║ про
рiдного сина. "Сьогоднi недiля, - дума║ Шахай, - а завтра понедiлок. I
обiдня година". Галат щось говорить на вухо сво┐й дiвчинi, доки звучить
мелодiя пiсля останнiх слiв кобзаря. Галатова дiвчина червонi║, i ┐┐ очi
заволiка║ хвиля бажання. Панько Виривайло не ма║ сили витерпiти. Вiн
приклада║ долоню до рота i пронизливо виводить божевiльну ноту пiснi.

Ох i ти, козаче, козаче Супруне!

До Панька долуча║ться речитатив кобзаря. У нього тремтять губи вiд
зворушення. Але слова його твердi й роздiльнi, як докiр:

А де ж тво┐ прегромкi рушницi?

По паузi обидва голоси - Панькiв i кобзарiв - дружно виводять гiркi
слова вiдповiдi. Тихо, похмуро, гiрко говорять вони про свою бiду. Покора
людини, що потрапила в горе:

Гей, мо┐ рушницi в хана у свiтлицi,
Сам я, молодий, у темницi.

Знову бреньчить сама кобза. Вона бреньчить, як гiркiсть Супрунового
життя. Розчарування i туга за рiдною стороною. Струни дзенькають, нiби
падають у безвiсть дзвiнкi краплi часу.

Ох i ти, козаче, козаче Супруне,
А де ж тво┐ воронi┐ конi?