"Iван Карпенко-Карий. Хазян (Укр.)" - читать интересную книгу автора Дем'ян._ Таким хлiбом можна з пушки-маркели стрiлять у неприятеля!
Соня._ Мамо! Марiя Iвановна._ Я не знаю... Соня (до Феногена)._ I ви, Феноген, не_ зна║те, i нiхто не зна║? Чого ж ви мовчите? Феноген._ Це не ваше дiло, Софi║ Теренть║вно! Соня._ Як не мо║ дiло? Як ви смi║те так казать? У мене все тiло труситься вiд жаху, що у нас таким хлiбом годують людей; може, й тато не зна║, а на нього будуть говорить, що велить таким хлiбом годувать робочих; зараз менi йдiть i велiть, щоб хлiб був хороший. Я сама буду ходить на кухню... Я не знаю, як його зробить, щоб вiн був добрий, але я розпитаю, навчуся, я не дозволю, щоб так людей у нас годували!!! Всi._ Спасибi вам, панночко! Петро._ Пошли вам боже щастя, що ви заступа║тесь за нас. А ось борщ, гляньте: сирiвець зварять, посолять, замнуть пшоном - i готово! Анi бурячка, анi картоплi в ньому нема. Соня._ Я все зроблю, щоб вас годували кращеi Всi._ Спасибi! Iдуть. З гурту: "Добра душа, а старий чорт язика прикусив". Вийшли. ЯВА IV Феноген, Марiя Iвановна _i Соня._ Соня (до Феногена)._ Зараз прикажiть, щоб назавтра i хлiб був Марiя Iвановна._ Треба сiять. Це несiяний, i зерно було нечисте. Соня (до Феногена)._ Щоб чистили, щоб сiяли i в борщ щоб картоплю i буряки клали! Феноген._ Як тато при┐де, то ви йому скажете, - я не смiю перемiнять його приказу. Соня_. Неправда, неправда! Я не вiрю, щоб тато приказував так людей годувати! Мамо! Скажiть ви сво║ слово! Марiя Iвановна._ Я не знаю, дочко, я до економi┐ не мiшаюсь. Соня._ Мамо, голубко, треба мiшатись, бо люде нас про-кленуть! У нас стiлько всякого хлiба, як води в морi, i весь хлiб люде заробляють, вони повиннi ┐сти за свою працю найкращий хлiб! Адже ж так, мамо?! Марiя Iвановна._ Так, дочко, тiлько я не знаю... А от i тато при┐хав! Феноген (про себе)._ От вiн тобi, щеня, покаже хлiб! (Iде назустрiч.)_ ЯВА V Пузир _несе покупку. Феноген_, поцiлувавши його в руку, бере покупку. У Пузиря_ борода пiдстрижена i видно на ши┐ орден. Марiя Iвановна_. Не говори, дочко, про хлiб, може, тато з дороги гнiвний, а ми виберем час i скажем йому. Соня_. Не можу, мамо, ждать! Треба зараз говорить, щоб люде завтра ┐ли i добрий хлiб, i кращий борщ! Пузир._ Здоровi були! Грi║тесь на сонечку, ну й я по-сидю з вами. Соня (цiлу║ його в руку)._ Як вам ┐здилось, таточку? Пузир._ Нiчого, добре. Марiя Iвановна._ Що це ти зробив? |
|
|