"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

Його ще зовсiм дитяча шкiра пахла чимось таким, вiд чого на менi
згорала вся трава. Знаєте цю шерхлу траву вiйськових аеродромiв? Така ж
iнколи росте на жiночому тiлi. Невидима з висоти чужих польотiв. Чорнi
пiдпалини я до часу ховаю пiд одягом.
Йому на сiм рокiв менше, нiж менi. Найкращий афродизiак - ризик. Для
вiдчуття нормальностi всього, що вiдбувається, я й сама дедалi частiше
перетворююся на дурнуватого пiдлiтка. Ми пестимо, ледь не роздягаємо одне
одного просто на вулицi, моя рука в його джинсах, очi блищать, ми регочемо.
Якi, до бiса, перехожi? Я хочу його, вiн найкращий, мене аж нудить вiд цього
нон-стопу.
Його батьки нiчого не знають. 24 години на добу повної без-свiдомостi,
але ж який зашкал лiбiдо. Можна сховатися пiд ковдрою знятої за 55 баксiв за
день квартири, майже не їсти, лиш несамовито кохатися без слiв, час вiд часу
перемикаючи середньої паршивостi музичнi канали велетенського телевiзора.
Можна, але ми цього не робимо. Поки що. Поки я надто сильно його кохаю. Поки
ще не можу втриматися вiд мазохiзму.
Чомусь я не ставлюся до нього як до м'яса, придатного чи не придатного
до траху. А саме таке в мене зазвичай ставлення до бiльшостi чоловiкiв. I не
вбачаю у ньому розумника чи впливового потенцiйного друга, з якого могла б
отримувати iнтелектуальний чи предметний зиск. Так я ставлюся до меншостi.
Я не ходжу з ним мовчки гуляти i просто десь пити чай, як то
трапляється у мене взагалi з обраними. Нiколи, зрештою, не думала, як саме я
до нього ставлюся. Та й навiщо? Вiн же є. Вiн справжнiй. Вiн кохає. Усiєю
силою свого вразливого юного серця. Повисло собi як на ниточцi. А в мене у
кишенi бритва. Тiльки: тс-с-с.
Я режисерка. Знiмаю непогане кiно. Це я так думаю. Фани кажуть, воно
охуєнне, заздрiсники - що в мене таланту кiт наплакав. Не знаю, який то був
кiт. Можливо, морський котик. Чи просто кит. I цей наплакав так нормально,
перейматися добродiям не варто.

- Ваше актуальне кохання, якщо можна таке запитати... Чи надихає воно
вас? - це хтось iз добрих журналiсток.
- Одне з ваших останнiх або всi в купi! - верещить голос - також
добрий - iз презентацiйної публiки.

Ах так, забула сказати. То якраз презентацiя мого нового кiна
"Перламутрове Порно". Здається, наступного дня цензура нашої прекрасної
демократичної країни його заборонить, що не може не принести фiльму
мегажирних пiар-дивiдендiв. Чим бiльше, виблядки, забороняєте, тим радiснiше
глядач (слухач, читач) усе хаває. А ви як собi думали? Найактивнiшi
споживачi iнтернетної порнопродукцiї - благочестивi американцi. Сiм'я i
мораль - це тобi не хухри-мухри. Це хутра й авокадо. Та й недаремно ж наш
Президент корiшається з тамтешнiм. Забороняйте. Нам нема нiчого комерцiйно
вигiднiшого. Мiй продюсер з переляку почервонiє, як срака пiсля банi, але в
глибинi душi буде щасливий.
- Моє останнє, гм, кохання... - починаю я iз запитальною iнтонацiєю,
вдивляючись у зал. Там десь має глипати очима об'єкт моєї нереалiзованої
педофiлiї. Агов, ти де? А, все. Бачу. - Так от, - продовжую - моє останнє
кохання фактично незаймане...
(Залом перекочується традицiйний смiшок-шепотiння.)