"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

надто сильний мало запах i колiр, надто надсадним було свiтло. Якесь
нетутешнє dejа vu *, якщо таке може бути. Або й jamais vu1, тобто, чергове
inouп, sans precedent **. ... Дуже важко буває реставрувати картинку.
Об'єкти то мали надто сильний запах i колiр, як я вже сказала, то раптом,
мов пiд водою чи у дзеркалi, здавалися вiддаленiшими, нiж були насправдi.
Ех, нiколи не можна отак просто взяти i схопити тонкий леткий спогад. Дуже
спритно вислизає з пальцiв.
______________
* Нiколи не бачене (фр.). - парафраз "дежавю".
** Безпрецедентне (фр.).

Тож легше розповiдати, як воно виглядало в кадрi, а потiм вже
перелiзати на власнi вiдчуття... Так, певне, робить кожен режисер, такий
замiс iз плотi й кровi, з того, що виставляєш перед глядачем, i того, вiд
чого ладен померти сам.
Майстерня художника. Якась напiвлегальна квартира у напiвзруйнованому
столiтньому будинку. Нiкому не можна казати, до кого ти йдеш i на який
поверх. I особливо не можна казати цього пiсля восьмої - нiколи пiсля
восьмої! Лункi сходи i старi синi дверi, що, здається, мали б завалитися вiд
найменшого поштовху. Вам би страшно було за такими спати: весь час увижалося
б, що от-от якась зла i незнайома сила прорве своїми пазурами дiрку i ковзне
досередини, просочиться в шпарки або тихо вийде голою жiнкою з однiєї iз
сотень картин. Наблизиться до вашого лiжка i стане над вашою головою просто
в темрявi, дихаючи вогким теплим подихом. Iз пащеки в неї тхнутиме.
Дочекається, поки ви самi прокинетеся. Ви не встигнете закричати, не
ввiмкнете свiтло, вона тихо-тихо вiзьме вас за руку й заведе до себе в
картину.
Але облишмо. Такого iнтро i близько нема в моєму фiльмi, це я так, аби
ви зрозумiли настрiй. Хоча, насправдi, я й сама його не розумiю до кiнця.
Тому, либонь, i не змогла його вiдтворити на екранi. Тiльки от про це нiхто,
крiм вас, не знатиме.
Нагорi майстерня художника. Внизу злi консьєржки, i ти почуваєшся
нелегалом-панком, навiть заробляючи пристойнi грошi. Колись одна подруга
мала необережнiсть менi сказати: "Навiть заробляючи десять тисяч на мiсяць,
ти знайдеш причини почуватися нещасною". Ну i що таке десять тисяч у
порiвняннi з гострим, еротично звабливим, ниючим в самiй твоїй серединi
почуттям нещастя? Щастя тупе i статичне. Нещастя рухається саме i змушує
рухатися тебе. Отже, подружка й сама не знала, яку цiнну iдейку менi
пiдкинула. Десять тисяч - це шоста частина мого колишнього авта. Почуття
нещастя - половина мого теперiшнього життя. I не вкладайте у слова "нещастя"
i "життя" цей довбаний common sense.
Мiй маленький, мiй хлопчику, mein lieber Junge Daflish - мене збуджує
вже саме твоє iм'я, твоя клейкувата юнiсть, що стiкає моїм тiлом i долонями.
Якби ж ти знав. А ти знаєш лише те, що я тебе не кохаю, бо нiкого нiколи не
кохаю, але ж, вважаєш ти, не можу я отак просто геть нiкого не кохати -
значить, щось вiд тебе приховую. Однак ти єдина iстота, вiд кого я нiчого не
приховую. Принаймнi так менi здається.
Актори слiпi, їх треба за ручку вводити в цей мiй довбаний брудний
потiк свiдомостi. Вода з акриловою фарбою, нiчого особливого. Ванна - старе
корито й один умивальник. Все заляпане тiєю ж фарбою. Щойно закiнчилося чи