"Адрiан Кащенко. Зруйноване гнiздо (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- От би й подивилися, як там нашi живуть. У мене до того там аж тро║
братiв.
- Головна рiч,- сказав старий,- щоб козаки не забували там стародавнiх
запорозьких звича┐в. Молодi на Дунай пiшло багато, а старих обмаль -
доглянути молодь годилося б та повчити ┐┐.
Старий запорожець забув уже про сво┐ лiта i марив думками по Дикому
Полю, по Буджаку й понад Дуна║м - по всiх тих степах, рiчках та могилах,
де не один раз з шаблею в руцi гарцював з товаришами. Йому стало легко й
радiсно на серцi i вiн сказав весело:
- Ну якщо так, дiти, то нема чого гаяти часу. Споряджай, Галю, завтра
на дорогу харчiв, а ти, Демку, обдивися воза та й повезу я вас по шлюб у
Самарську Микола┐вську пустинь. Нехай вас Господь благословить... А як
поживете вже трохи, то й на Дунайську Сiч з тобою, Демку, та з Iвасем
по┐демо подивитись.



II

Два днi пiсля того Галя, запросивши до себе на помiч свою бабку
Лантухову, пекла, варила й смажила всякi харчi й страви. Спинилася вона
тiльки тодi, коли вже всi полицi в хижi та стiл i лави в хатi були повнi
паляниць, коржiв, буханцiв, млинцiв, пирогiв, ковбас та печено┐ птичини;
ще й риби вона не забула, тi║┐, що Iвась напередоднi натягав вудкою.
Рогоза тим часом обдивився й пiдмазав воза i помостив на нього сiна
скiльки треба було, щоб добре сидiти; про те ж чим годувати в дорозi
худобу, тодi не треба було турбуватись, бо паша була скрiзь по
безкрайньому степу, де не стань возом.
На третiй день, ранком Демко налигав волiв, а Галя заквiтчала ┐м роги
червоними стрiчками, щоб усi, хто зустрiнеться в дорозi, знали, що по шлюб
дiвчина ┐де. Скiнчивши з тим, почала вона виносити з хати все печене й
варене. Було його й у полумисках i по глечиках, а чимало й так
позагорнутого в рушники. Все те Галя складала на вiз i умощувала в сiно.
Коли вiз був упорядкований, старий запорожець покликав сина i почав
наказувати, як доглядати без нього господарство. Далi по звичаю всi
увiйшли в хату й на хвилину посiдали, "щоб на подорожнiх усе добре
сiдало", i врештi вийшли до воза. Тут старий Балан скинув шапку й,
перехрестившись на схiд сонця, сiв на передi воза, а Галя з Демком ледве
умостились помiж харчами побiля люшель.
- Гей, круторогi! - сказав старий, любуючись сво┐ми добрими ситими
волами, i вiз покотився з двору, пiрнувши через кiлька хвилин у травi по
самi вертки люшень.
У степу не було нi шляху, нi стежки, нi навiть людського слiду i од
волiв визирали з трави тiльки великi гострi роги, уквiтчанi Галиними
стрiчками. Проте старому сiчовику й не треба було шляху: вiн бачив по
степових кряжах могили i по тих могилах розпiзнавав, куди треба
простувати, щоб не потрапити нi у яр, нi у скелювату балку, нi у сторчовий
байрак.
- Нащо, тату, нам ┐хати аж за Днiпро у Самар? - спитав Демко, коли вiз
за┐хав уже од зимовника за гору.- Адже по сей бiк Днiпра ║ церква в Нових