"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

лиш напiвосвiтлена. В притикаючiм маленькiм салонi, котрого дверi стояли
широко створенi, сидiла старенька дама при фортеп'янi, цiлком затоплена в
Шопенi. Вiн був ┐┐ любимцем, i вона виконувала його твори майстерно. Без
шелесту розгорнулась дiвчина з плаща та хустки, тяжкi коси так i
розпустила по плечах. За висками товклись у не┐ живчики, а голова сильно
розболiла iз зворушення.
Пiд вiкном стояв старомодний фотель старо┐ дами, а перед ним столик до
роботи. Тут i опустилась вона, щоби спочити, як се часто робила. Се не
першина, що ┐┐ гонили та слiдили, наче яку небезпечну дику звiрюку...
Наче хвилi, припливали до не┐ м'якi звуки фортеп'яно. Раз любовнi
пристраснi, то знов западали вони глибоко в душу; нiби бавлячись ними,
перейшла Маргарета незамiтно на iншу тему. Начала Шопена "Impromptu
phantasie".
Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали новi, пориваючi,
чародiйнi, наче опановуючи себе, немов тая скована пристрасть, коли
чоловiк з болю задрожить, застогне, а далi вмовля║ в себе: "спокою,
спокою, спокою!"...
Як часто i прислухувалась Олена тiй штуцi, все однак, що вiдчувала при
тiм i думала, було однакове. Та сама гарячозимна дрож обгортала ┐┐,
приковувала та загадочна сила музики, що нас порива║, дода║ сил, дотика║
нас до найглибшо┐ глибини душi... Нинi однак в тiй хвилi прокинулась вона
так бистро, наче б ┐┐ доторкнувсь який лихий демон; прокинулась i сховала
розпучливим рухом лице в долонi. Се ж був _його_ улюблений твiр. З того
однак часу не хотiла його бiльше чути. Правда, стара вчителька не могла
знати, що вона тут сидiла немов на вигнанню, а так i мусила
прислухуватись; а хвилi звукiв не мали милосердя. З ┐х глибини виринула
згадка i стала живою картиною. Одного разу, коли обидво║ зайшли до
Маргарети на музику, а вона вiдогравала "Impromptu" по-мистецьки, тодi i
виявив вiн ┐й кiлькома словами свою любов. Смеркалось, наче нинi. Вiн
сидiв, уперед похилений, пiдперши голову на руки, i прислухався. Неподалiк
вiд нього сидiла вона. Посерединi гри встав нараз i приступив до не┐. Яка
одинока незабутня хвилина! В якiм неописанiм зворушенню находився вiн тодi
- звичайно спокiйний, гордий! Признання його тодiшн║ було лиш вiдгомоном
то┐ музики - скована пристрасть. А вона? Найнiжнiшi нерви дрожали,
тремтiли в нiй. Адже обо║ носили в серцю любов, однак i обо║ були гордi,
вразливi, i одне не хотiло другому признатись, аж таки вiн перший почав...
Не було се якесь упо║ння, що ┐х обняло. Се була сила глибока, могуча,
пiднiмаюча сила, котра не зна║ нiяких перепон, нiчого не жаха║ться, котра,
проломлюючи дорогу, порива║ усе з собою, часто руйну║ те, що закони i
звича┐, i час з трудом збудували...
Правда, що музика пiдсичу║ i бiль у людськiй грудi аж до божевiльностi.
Музика пiрвала тепер i молоду дiвчину у сво┐ обiйми. Вона почала нервово
реготатись, тихо, тихо, та так сердечно, що цiла ┐┐ гнучка стать тремтiла.
Оклик виривався ┐й з уст, однак вона притисла руки ще сильнiше до лиця,
зацiпила зуби, хотiла бути спокiйною... О, боже, спокiйною!.. Адже не на
се прибула вона сюди, не се гнало ┐┐ в бурливу нiч, не сього вона бажала,
бажала!.. Горде, непогамоване чувство!! Хто його не зна║!..
Трохи згодом лежала вже ┐┐ змучена голова нерухомо на спинцi крiсла, i
лише рука закривала очi...
Пiзнiше, коли вже стара дама перестала грати i увiйшла з свiтлом до