"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Сього я не можу вчинити Оленi - не можу! Щодо заборони, то забороняю,
i як ще; але книжки забирати... того я справдi не можу, панi докторова!!
Тут виринула перед ┐┐ душею висока стать молодо┐ дiвчини з снiжнобiлим
обличчям та супокiйними лагiдними очима...
- I що ж вона таке, що ви супроти не┐ такi безсилi?
- Що? "Мамо", каже: "дозволь, нехай я тебе поважаю та не причислюю до
тих, котрi навмисне не хочуть зняти полуду з очей; що, боячись правди,
немов свiтла сонячного, затопчують сво║вiльно людськi права"...
Такi i тим подiбнi хвилi переживала панi радникова. На жаль, ся дiвчина
вмiла все ┐┐ супокiйну душу виводити з рiвноваги, як-небудь вона за кождий
раз по таких бесiдах (з болем i лютiстю заразом) висказувала ┐й сво┐
думки. Се нiколи не помагало. Наче тiнь, пiдiймалася за старшою сестрою й
Iрина, i, терпелива та лагiдна, якою завсiгди бувала, вмiла в таких
хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову а гаряче
боронити поступки й погляди сестри. Десь-колись прилучувався до них i один
молодий чоловiк, медик, Стефан Лi║вич. Повернувши з-за границi на ферi┐
додому, заходив вiн у дiм пана радника та затроював життя панi
радниковiй...
Чого вже вiн не оповiдав!.. Боже, змилуйся! А вони прислухувались йому,
неначе б апостол правди витав мiж ними та розказував про все блаженство
небес. Оповiдав, примiром, про студiюючих жiнок i iнших, тим подiбних;
говорив, що багато з них зда║ екзамен з найлуччим успiхом, а. раз оповiдав
(то се вже брехав, як собака), що декотрi з професорiв поженились таки iз
сво┐ми студентками!! I багато, багато чудного розказував ще...
- Емансипацiя жiноча в Швейцарi┐ або i в iнших поступових краях - се
точка давно виборена. Приходиться соромитися, що тут жiнки остались ще так
позаду за другими народами; не то, що не журяться самi про се, щоби
здобути собi рiвноправнiсть iз мужчинами, але вважають ┐┐ якоюсь химерою.
Заграбавшись мiж сво┐ чотири стiни, не завдають вони собi навiть настiльки
працi, щоби дещо путнього прочитати, щоби хоч тим часом сею дорогою
очиститись з перестарiлих, дурних, просто смiшних пересудiв. А про якусь
основну освiту, про розумiння природознавства та матерiалiстично┐
фiлософi┐ нема вже й бесiди. Осво║нi поверховно з поодинокими галузями
наук, з поодинокими фактами всесвiтньо┐ iсторi┐, думають, що вони справдi
доволi озбро║нi супроти вимог життя. I вони задумують з горсткою того
наукового краму при невiдраднiм положеннi, яке тепер займають в
суспiльностi, вести боротьбу о iснування! - Тут i розсмiявся вiн. - Аж
розпука бере, - говорив вiн раз, наколи Олена з блiдавим лицем i широко
створеними очима прислухувалась його словам, - коли подума║ш, в якiм
глибокiм снi остаються ще нинi жiнки, як мало журяться про свою
самостiйнiсть!..
- Вони тому не виннi, Лi║вичу, - перебивала тодi, боронячи, Олена. - Се
лиш наслiдки нещасного виховання та вкорiненого пересвiдчення, що
думати-знати присто┐ть мужчинi, а жiнцi ма║ воно служити за оздобу!
- Се дiйсно так, дiйсно, наслiдки пересудiв i темноти; однак, наколи
яка женщина пiдiйметься i, щиро беручись за дiло, стара║ться збудити сонну
сестру, чому кидаються на ню, неначеб вона торкала ┐х огняними клiщами?
Чому, примiром, ганять вас, Олено, наколи ви ┐м висказу║те сво┐
просвiченi, здоровi погляди? Се ║ власне те, чого я жiнкам не можу
простити. Щодо решти, то вони справдi невиннi. Доки сучасний устрiй