"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора К о р ч м а р (переляканий). Гвалт! Калавур! Панове! Панове!
Перестаньте. Патруль iде. Жовнiри! Скрiзь по хуторах жовнiри! Арештують, роблять труси. II Стукiт у дверi. Корчмар iз жахом хова║ться за шинквас. Пани опускають шаблi i сiдають, теж зляканi. Увiходить Лiя, слiпа дiвчина, ║врейка, молода, гарна, з журливим блiдим лицем, у темнiй, подiбнiй до сорочки сукнi, боса, простоволоса. В руках у не┐ цитра. Л i я (обережно йде в хату, намацуючи рукою дорогу, i говорить iз мрiйною журбою, нi до кого зокрема не звертаючись). Як зимно стало надворi... Як замерзли мо┐ бiднi босi нiжки... Я шукала в полi квiток, але пов'яли всi мо┐ квiтки... (Сiда║ праворуч i перебира║ струни, дивлячись перед собою). Л о з к а. Гей, Янкелю, хто це така, божевiльна, чи що? К о р ч м а р (нерiшуче наближа║ться до панiв). Це бiдна слiпа дiвчина, ║врейка... гарна, тиха дiвчина... але ж конфедерати забили в не┐ всю родину в Кам'яному Бродi... Нема║ в не┐ нi хати, нi мами, нiчого... З того часу й ослiпла... Так ось i ходить по чужих хатах... спiва║, ворожить... все просить, щоб подарували ┐й черевички... (Зiтха║), 0-ой-ой... Якi тепер часи настали... Л i я. Так, так... купiть менi черевики, добрi люди... Як замерзли, як поколотi мо┐ бiднi нiжки!.. Я ходила по нивах i шукала квiток... Але Хiба ж можна ходити по стернi без черевикiв?... Як зимно i боляче на цiм свiтi... Я хотiла спитати, де живуть люди взимку... Адже ж не у всiх ║сть хати. Де живуть перепiлочки, коли позжинають ниви... Може, i я перепiлочка? Так, так... Хтось назбира║ i пов'яже золотi снопи... а бiдна перепiлочка не матиме де притулити голову. (Тихо спiва║ пiд цитру). Як iз-за гори та з-за байраку Виходили вчора гайдамаки. Як прийшли, байраки порубили, Порубавши, жарко запалили, Соловйових дiтей посмалили, Як пожали женцi спiле жито, Вже нема де перепiлцi жити. Полетiла бiдна сиротинка, Пострiчав ┐┐ маленький соловейко. "Ой, куди летиш, маленька перепiлко, |
|
|