"Iван Кочерга. Майстри часу (Укр.)" - читать интересную книгу автора Л у н д и ш е в. . Ще б пак, вiсiм каратiв. Фамiльний. Ще вiд дiда
лишився. Колись графиня Селецька трохи не навколiшках благала, щоб продав, - давала чотири тисячi, потiм п'ять - не вiддав. Навiть посварилися через це. Ю р к е в и ч. То це ж цiлий скарб! Капiтал! (Милу║ться каменем). Ви можете два роки жити на цей камiнь. Л у н д и ш е в (прикро). Ви дума║те? Зна║те, скiльки за нього дають мiсцевi йолопи? Двадцять тисяч. А паршива курка на базарi кошту║ двадцять п'ять. Ю р к е в и ч (усмiха║ться). Л у н д и ш е в. Усмiха║тесь! Я знаю, чого ви смi║тесь. Ю р к е в ич. Та що ви... це просто так - згадав. Л у н д и ш е в. Згадали, як я колись двадцять тисяч за паризьку курочку давав. Золотом. А тепер i звичайно┐ не маю... Тижнями сиджу без обiду. (Сiда║ на лавку бiля Олi). О л я (пiзна║ Лундишева). Добридень, Валерiане Сергiйовичу. Пробачте, я вас не пiзнала. Л у н д и ш е в. А? Хто? А, це ти... Оля. (Сухо). Добридень. Так, батеньку, дожили. А де ваша дружина? Ю р к е в и ч. Та ось мусить при┐хати сьогоднi. Чекаю. Вибачте. (Пiднiма║ шапку i виходить). Л у н д и ш е в (мимрить про себе). Двадцять тисяч курка... Тьфу! О л я. Давно вас не бачила, Валерiане Сергiйовичу. Як ваше здоров'ячко? Л у н д и ш е в. А це вже ти в свого чоловiка спитай - бiльшовика. I подiбних йому комiсарiв. Л у н д и ш е в (стука║ паличкою). А хто ж? А хто? Забула, як ще тисяча дев'ятсот дванадцятого року в тюрмi сидiв? З тисяча дев'ятсот п'ятого року забастовщик. Це ж у них заслуга, чин, вродi як вислуга лiт. Зате - тепер начальство. Комiсар! Пф... О л я. Та нiяке вiн не начальство. Як був машинiстом, так i залишився. Самi голоду║мо. Л у н д и ш е в (не слухаючи). Комiсар! Бiльшовик! I слова-то якi повидумували: Пар-ком, Ком-б║д. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу! Грабилiвка, розбiйники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок забрали. Речi, одежу, золото, срiбло. I ви┐хати не можна. Сиди, подихай з голоду. Два днi не обiдав. Чаю нема з чим випити. О л я (спiвчутливо). Бiдний Валерiан Сергiйович... (Нiяково). Може, дозволите... В мене ║ курочка... я буду ┐┐ сьогоднi варити, то i з вами можу подiлитись... Л у н д и ш е в (вражений). Ти! Ти пропону║ш менi курку! Ти! Та як в тебе язик повернувся! О л я (злякано). Та що це ви, Валерiане Сергiйовичу... Адже ж я вiд щирого серця. Л у н д и ш е в. Умру, подохну, з довгою рукою ка вулицi стану, - а в тебе не вiзьму! О л я. Та чому ж, Валерiане Сергiйовичу? Л у н д и ш е в. А ти забула, як в мене було вiсiмнадцять тисяч курей, тiльки племiнних, а звичайних - так нiхто й не лiчив. А коли ти просила в мене сiм рокiв тому одну курку, чи дав я тобi ┐┐ - кажи - дав? |
|
|