"Iван Кочерга. Майстри часу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Л у н д и ш е в. . Ще б пак, вiсiм каратiв. Фамiльний. Ще вiд дiда
лишився. Колись графиня Селецька трохи не навколiшках благала, щоб продав,
- давала чотири тисячi, потiм п'ять - не вiддав. Навiть посварилися через
це.
Ю р к е в и ч. То це ж цiлий скарб! Капiтал! (Милу║ться каменем). Ви
можете два роки жити на цей камiнь.
Л у н д и ш е в (прикро). Ви дума║те? Зна║те, скiльки за нього дають
мiсцевi йолопи? Двадцять тисяч. А паршива курка на базарi кошту║ двадцять
п'ять.
Ю р к е в и ч (усмiха║ться).
Л у н д и ш е в. Усмiха║тесь! Я знаю, чого ви смi║тесь.
Ю р к е в ич. Та що ви... це просто так - згадав.
Л у н д и ш е в. Згадали, як я колись двадцять тисяч за паризьку
курочку давав. Золотом. А тепер i звичайно┐ не маю... Тижнями сиджу без
обiду. (Сiда║ на лавку бiля Олi).
О л я (пiзна║ Лундишева). Добридень, Валерiане Сергiйовичу. Пробачте, я
вас не пiзнала.
Л у н д и ш е в. А? Хто? А, це ти... Оля. (Сухо). Добридень. Так,
батеньку, дожили. А де ваша дружина?
Ю р к е в и ч. Та ось мусить при┐хати сьогоднi. Чекаю. Вибачте.
(Пiднiма║ шапку i виходить).
Л у н д и ш е в (мимрить про себе). Двадцять тисяч курка... Тьфу!
О л я. Давно вас не бачила, Валерiане Сергiйовичу. Як ваше здоров'ячко?
Л у н д и ш е в. А це вже ти в свого чоловiка спитай - бiльшовика. I
подiбних йому комiсарiв.
О л я. Та господь з вами, графе, який же Андрiй Трохимович комiсар?
Л у н д и ш е в (стука║ паличкою). А хто ж? А хто? Забула, як ще тисяча
дев'ятсот дванадцятого року в тюрмi сидiв? З тисяча дев'ятсот п'ятого року
забастовщик. Це ж у них заслуга, чин, вродi як вислуга лiт. Зате - тепер
начальство. Комiсар! Пф...
О л я. Та нiяке вiн не начальство. Як був машинiстом, так i залишився.
Самi голоду║мо.
Л у н д и ш е в (не слухаючи). Комiсар! Бiльшовик! I слова-то якi
повидумували: Пар-ком, Ком-б║д. Со-бес, Че-ка. Опродкомгуб. Тьфу!
Грабилiвка, розбiйники, бандити. Землю забрали, садибу забрали, будинок
забрали. Речi, одежу, золото, срiбло. I ви┐хати не можна. Сиди, подихай з
голоду. Два днi не обiдав. Чаю нема з чим випити.
О л я (спiвчутливо). Бiдний Валерiан Сергiйович... (Нiяково). Може,
дозволите... В мене ║ курочка... я буду ┐┐ сьогоднi варити, то i з вами
можу подiлитись...
Л у н д и ш е в (вражений). Ти! Ти пропону║ш менi курку! Ти! Та як в
тебе язик повернувся!
О л я (злякано). Та що це ви, Валерiане Сергiйовичу... Адже ж я вiд
щирого серця.
Л у н д и ш е в. Умру, подохну, з довгою рукою ка вулицi стану, - а в
тебе не вiзьму!
О л я. Та чому ж, Валерiане Сергiйовичу?
Л у н д и ш е в. А ти забула, як в мене було вiсiмнадцять тисяч курей,
тiльки племiнних, а звичайних - так нiхто й не лiчив. А коли ти просила в
мене сiм рокiв тому одну курку, чи дав я тобi ┐┐ - кажи - дав?