"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Кезгайло i ще кiлька рицарiв. Несуть кабана, кiлькох газелей. Во║вода
хмурого, вигляд у, з довгими, вже посивiлими вусами.

Городяни скидають шапки.
Во║вода, побачивши Гiльду, зупиня║ться. До Гiльди.

В о ║ в о д а
Насправдi, несподiвана то честь,
Клянусь вогнем, що найяснiша панi
Призволила назустрiч вийти нам.
Г i л ь д а
(до Во║води).
Не варта я, о мiй ласкавий пане,
Хвали за зустрiч випадкову цю.
Не вiдала, коли ти повернешся,
А йшла сво┐м звича║м на Подоль║,
Щоб землякiв провiдати.
В о ║ в о д а
Га, знов
Отi купцi моравськi та мiщани!
Не в перший раз я бачу, що мо┐й
Дружинi бiльш сподiбне товариство
Мiщан, купцiв та рiзних слюсарiв,
Нiж рицарiв шляхетних.
Г i л ь д а
Може й так .
Людей нiде я чесних- не цураюсь,
I не моя вина, що земляки
Мо┐ живуть не в замку.
В о ║ в о д а
(iронiчно).
Що ж - не дивно,
Що панi порива║ так туди,
В болото це, до чорного народу -
То, мабуть, голос кровi...
Г i л ь д а
(згорда).
Може й так.
I роду свойого я не соромлюсь -
То славний рiд майстрiв i зброярiв.
I слухати застольнi вашi спiви
Я встигну ще сьогоднi...
Iдуть з Ульрiкою до брами.
В о ║ в о д а
(злiсно крiзь зуби).
Слюсарiвна!
Рушайте далi! Гей, сурмiть, роги!
Ч i п
Гнобителi! Чи довго ще на вас
Ми мусимо до поту працювати?