"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Бо мед у тебе тiльки на вустах,
А дiлом болю завда║ш менi ти
I не жалi║ш серця ти мого...
С в i ч к а
Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?
М е л а н к а
Навiщо, як метелик на вогонь,
Ти рвешся до пригоди та до згуби?
Нащо тобi те свiтло? То хiба
I в темрявi не ясно нам з тобою...
Для мене - цiлий свiт в тво┐х очах,
Навiщо ж ти шука║ш неспокою?
Не любиш ти...
С в i ч к а
О любий друже мiй!
Чи не любов од вiку порива║
Людей на подвиг, на борню, на бiй?
Отак i я на честь твою жадаю
Всi засвiтити в Ки║вi вогнi!
М е л а н к а
Боюся я вогнiв нiчних - вони
Мо┐й душi ворожать тiльки горе...
(Пiдводиться).

Прощай, мiй любий...
С в i ч к а
О, побудь, не йди...
М е л а н к а
Не можу, милий... I матуся хвора,
I пiзно вже...
С в i ч к а
(цiлу║ ┐┐).
До завтрього!
М е л а н к а
Прощай!
(Iде в свою хату).
С в i ч к а
(один).
Прощай, чудова дiвчино... Тобi
Знайду я долю i життя тво║,
Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию.
(Дивиться на замок).
А ти стривай, зловiсний княже тьми,
Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За нашi кривди i за свiтло те,
Що з наших хат безсоромно украв.
(Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов,
Де ж ти, красуне моя, прита┐лась,