"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Г i л ь д а
Була i я безжурна та щаслива
На батькiвщинi радiснiй мо┐й...
О, подивись, яке сумне це мiсто-
Як темно там в долинi... жодний вогник
Не свiтиться в хатах, неначе всi
Там вимерли... i чарiвник всесильний
Важку на мiсто руку наложив...
Яка нудьга... Коли я знов побачу
Мiй осяйний, веселий Кутногорськ...
Ру з я
А я мою Варшаву... о, вже йдуть.
Ну, постривай - тепер ми затанцю║м,
I джуру я нiкому не вiддам!

III

Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й
сам Во║вода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво ┐й уклоняються. Во║вода
хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi
рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус
трима║ться позаду.

О л ь ш а н с ь к и й
То там, я чув, привiлля на степу,

На ваших тих грунтах Звенигородських

Земля не мiряна - ори де хочеш,

А риби, м'яса, меду хоч залийсь,
К е з г а й л о
А перцю-то напевно вже нема.

К м i т й ч
Привiлля, що й казати, там, мiй княже,

А перцю бiльш як треба - так i жди,

Щоб татарва, як вихор, не знялася

Та перцем не засипала очей.

I оремо i сi║мо з шаблями,

З сокирою ляга║м i вста║м.
П и р х а й л о
Та хто ж вони, цi люди? Козаки?

Напевно, лотри, наволоч ледаща...