"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

I з нею осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
Ой ладо, осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
I вiтер даремно осiннiй
Люту║, щоб свiчку задуть,
Не пустимо вiтру ми в сiни,
Лети - не до нас твоя путь.
Ой ладо, не пустимо в сiни,

Лети - не до нас твоя путь!
А дяк заходився патлатий,
Щоб свiчку до церкви забрать,
Прогнали дяка ми iз хати:
Iди в свою церкву спiвать!
Ой ладо, прогнали iз хати,

Iди в свою церкву спiвать!
I княжi тивуни ярились,
Щоб свiчку-красуню згасить,
Та ми i од них одкупились.
А свiчка i досi горить.
Ой ладо, ой ладо, i досi

Ясна наша свiчка горить.
Свiти же нам, свiчко-красуне,
На радiсть i горе всяк час,
Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни
Тебе не однiмуть у нас.
К о з е л i у с
(поважно).
Стривайте, тихо! Як посмiли ви,
Дiвчата голосистi i свавiльнi,
Цю пiсню непристойную спiвать?
Ця пiсня ║сть злочинна i безбожна,
Вона властей законних зневажа║
I матiр нашу, церкву пресвяту.
I аз, урядник во║води,
Notarius illustrae civitatis 1,
До кари вас негайно притягну.
Не думайте тiкать - я всiх вас знаю
I геть усiх в цю книжку запишу.

1 Писар славно┐ держави (лат,).

К о л я н д р а
Дивись який! Свiтить не можна свiтла,
То хоч спiвать про це не заважай!
Iди пиши про мито та помiрне,
Про мостове, про сош i верховщину,