"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Про всi лупецтва, що здира║ з нас
Його пресвiтла милость во║вода.
Облиш пiснi дiвочi - з них тобi
Навряд хабар чи iнша здобич буде.
К о з е л i у с
Стривай, стривай, як посидиш в хурдизi,
То iншо┐, зухвальче, заспiва║ш.

Почина║ писати в книжцi. Дiвчата оточують Козелiуса.

П р i с я
Та годi-бо - бач, халепа яка,
Вже i спiвати в Ки║вi не можна!
2 д i в ч и н а
Та не пишiть. Не будемо спiвать...
3 д i в ч и н а
Не знали ми...
П р i с я
Не ми цю пiсню склали.
К о з е л i у с
Хай буде так. Пробачу перший раз.
А ви за те, дiвчата-чепурушки,
Повиннi всi вiддячити менi -
Солодким вiдкупитись поцiлунком,
Не то - негайно в книжку запишу.
К о л я н д р а
Ач, вигадав драпiжник довгополий -
I на дiвчат вже мито урядив!
Козелiус хапа║ й цiлу║ дiвчат.
К о з е л i у с
Бджола свiй мед збира║ по квiтках
I жодно┐, премудра, не мина║.
Д i в ч а т а
Та ну тебе в болото! Ач, який!
Розбiгаються з реготом.

II

З сво║┐ хати виходить Меланка, молода, дуже вродлива дiвчина.
П р i с я
Меласю, люба!
2 д i в ч и н а
Ти хоч нас рятуй.
3 д i в ч и н а
За писарем не можна зовсiм жити!
П р i с я
Шкода, що тебе з нами не було,
Тодi б, напевно, писар не чiплявся,
Ти б свiчкою у нас була, а ми
Таку красуню скривдить не дали б.