"Михайло Коцюбинський. Оповiдання та казки" - читать интересную книгу автора

торка║ться делiкатного дiтського тiла, щось бере з-за плечей, лячно так,
плакати хочеться, а не можна... Дитина насилу вiдрива║ очi вiд вiкна й
хова║ голову в няньки на грудях.
I знов тихо в хатi.
- Мамо! - збуджу║ тишу хлопчик, кидаючи свою будiвлю.- Мамо! А де тепер
сонце?
- Сонце?.. Сонце тепер спить.
- А де ж його хата? . - Отам за горою, де воно сiда║...
- Там, де живе лiсник Панас?
- Еге... Але тобi спати час, дитино. Дитина, однак, наче не чу║
материно┐ уваги. Вона пiдбiга до матерi й спира║ться ┐й на колiна.
-_ Мамо! А чи сонце ма║ дiти?
- Ма║.
- А де ж _вони?
- Де? а на небi... отi зiрочки, що вночi сяють, то се дiти сонцевi...
- А чом же вони тепер не сплять?
- Бо вони за день виспались, а тепер граються. Пауза.
- Мамо! я хочу до Петрика!.. Петрик - се син куховарчин, що бавиться
часом iз паничем.
- Не можна, Петрик слабий...
- А я йому занесу яблуко...
- Не можна,сказала.
- Ма-а-мо! Я хо-о-чу до Пе-е-три-ка!..
- _Ох, господи! Одно скiнчило, друге почина║... Цить менi зараз!.. Не
пiдеш.
- Ма-а-мо! до Пе-е-три-ка-а!..
- Чи не замовкнеш ти менi?.. Марино, а заклич-но дiда Хо!..
Марина пiдходить до вiкна й грюка в шибку.
- Дiду!.. дiду Хо!.. а йдiть-но сюди... а вiзьмiть-но собi неслухняного
панича!.. "Зараз!" - вiдповiда║ вона собi за Хо пiдробленим басом i
вiдходить вiд вiкна.
Хлопець добре розумi║ Маринину штуку; вiн не вiрить, щоб то Хо промовив
те "зараз" таким невдатним басом, однатс йому ста║ страшно. Вiн вiдходить
до канапки, як можна далi вiд вiкна, i почина бавитись папiрцем, бгаючи
його в човник. А тим часом фантазiя хлопцева вперто працю║ над фiгурою Хо.
Якi в нього очi? Мабуть, червонi, як у трусика... А нiс, певно, такий
довгий та гострий, як у куховарки... а може, ще довший... Борода бiла та
довга аж до п'ят... руки... Хлопцевi враз уявляються залiзнi тройчаки, що
стоять у стодолi - такi руки в Хо... конче такi... Йому ста║ ще страшнiше,
вiн бо┐ться поворухнутись, бо┐ться зустрiтись очима з та║мничою пiтьмою,
хоч щось так i тягне його глянути в вiкно, так i тягне, так наче шепче
щось: "А подивись, а подивись!" Хлопець не може опертися бажанню глянути в
вiкно, зводить очi... i весь холонем Там, на чорному тлi шибок, щось
бiлi║... то Хо... Божевiльний жах охоплю║ дитину, поширшу║ зiницi, витяга
обличчя, ворушить волоссям на головi, душить за горло... - Дiти, спати!
Пора вже!.. Марино, клади дiтей спати!..- розтина║ться голос материн й
будить, як зi сну, хлопця.
Марина ставить хлопця на молитву.
- "Отче наш, що на небi..." - непритомно проказу║ вiн за нянькою, а сам
дивиться вбiк, на вiкно. "Нехай буде воля твоя, як..." _Ой, там щось