"Білий король детективу" - читать интересную книгу автора (Чемерис Валентин Лукич)

IX

На східцях стояла місіс Джексон з чашкою в руках і волала:

— А-а-а!!! Не убивайте нас! Не вбивайте!!! Я хотіла тільки води набрати… А-а-а-а…

— Я нічого не розумію, — озирався Х’ю. — Хто вас хоче убити, місіс Джексон?

— Ви… — тремтіла жінка. — Не убивайте нас! Беріть годинник, тільки нас не чіпайте! То не наш годинник, він уже був на віллі, як ми сюди перебралися. А-а-а…

— Та урвіть хоч на мить своє пронизливе “а-а-а”, місіс Джексон! — втративши терпець, крикнув Х’ю. — Ми з Кримінальної служби. І прийшли до вас за вашою заявою порятувати вашого чоловіка від звабливого привиду.

— То ви й справді не бандити? — недовірливо перепитала Лінда.

— Місіс, спати рекомендується в ліжку, а не на ходу. Придивіться уважніше, я — інспектор Кларнес, у якого ви були вдень із скаргою на привида.

— Тут темно, і я… я нічого не бачу, пане інспектор. Аж тепер інспектор збагнув, що в господарки немає

окулярів нічного бачення, як у них із Джо.

Детектив клацнув вимикачем, і яскраве світло залило хол.

Місіс Джексон закліпала, звикаючи до світла.

— Ах, містере інспектор, даруйте. Тепер я бачу, що це й справді ви. Але як ви мене налякали, у мене аж ноги відняло. Спускаюся в хол, і раптом — дві темні постаті. Крім привиду, думаю, мені ще тільки грабіжників не вистачало! Я й закричала… — Вона схлипнула. — Ах, містере інспектор, вибачайте, я вже зовсім з глузду з’їхала, мені всюди ввижається лихо. О-о… Стоїть! — вона тицяла тремтячою рукою в хол (Х’ю рвучко озирнувся). Стоїть… Він…

— Хто він, місіс Джексон? — підійшов детектив.

— З піднятою рукою… Він теж із вашої служби?

— То робот, місіс, всього лише робот. — Х’ю полегшено перевів подих. — Премиле залізне створіння.

— Він, здається, горить?

— Уже згорів, — озвався Джо. — Даруйте нам, місіс, що з’явились у вас серед ночі і без попередження. Але нас дуже зацікавив ваш симпатичний привид.

— То ви його… спіймали? — В її очах заблищали сльози радощів. — Правда ж, той привид не ввижався мені, правда? Він таки існує, правда? (Джо кивнув). То ви його спіймали? Він більше не буде мучити бідолашного Майкла? Я така рада, така рада…

— Ще день терпіння, місіс, і з привидом буде покінчено.

— І Майкл більше не ходитиме до нього ночами?

— Гадаю, що ні. — Джо підійшов до Лінди, заговорив м’яко, заспокійливо: — Я обіцяю вам, що все буде гаразд, місіс. А зараз до вас у мене лише одне запитання: ви або Майкл ніколи не пробували зрушити з місця годинник?

— Ні. — Лінда подумала і твердо відповіла: — Ні і ще раз ні! Та й для чого було нам його чіпати? Він стояв собі, то й нехай. Коли б не той привид, що забрався всередину, то й зовсім було б добре.

— І ви, звичайно, нічого не чули про робота?

— Про якого ще робота?

— Про того, що був замаскований у ніші, напроти годинника.

— Ой леле, у стіні ще й робот? Що він там робив?

— Охороняв годинник.

— Що година, то й новий клопіт! — Жінка схопилася за голову. — То привид, то робот! Це не вілла, а суцільне нещастя!

— Так, місіс, на вашій віллі і справді завелося нещастя. — Джо усміхнувся. — Але не хвилюйтеся, постараємось його викурити звідти. А робот, що ховався в стіні, віднині просто металевий брухт. Але прохання до місіс нічого тут не чіпати: ні знешкодженого робота, ні тим більше годинника.

— Місіс Джексон, — підійшов до жінки інспектор. — У мене теж є до вас одне запитання: ви не бачили людини, яка кілька хвилин тому з пістолетом в руках побігла на другий поверх?

— А-а-а… — заволала Лінда і кинулась до Джо. — Благаю вас, порятуйте, він уб’є Майкла!

— Місіс, заспокойтесь, мені здається, що чоловік з пістолетом і був Майклом. І він побіг у спальню.

— Але його там немає…

— Хвилинку, місіс. Із спальні є ще інший вихід, крім цих східців?

Місіс Джексон кивнула.

— Зрозуміло.

— Боже мій, що Майкл накоїв?

— Заспокойтесь, місіс Джексон, — лагідно мовив Джо. — Ваш чоловік нічого не накоїв. Більше того, він врятував нас, знищивши робота. На сьогодні все, місіс. Більше не будемо вам заважати. На добраніч, місіс.

Лінда тяжко зітхнула.

— Я вже й не пам’ятаю, коли в мене була добра ніч…

— Сьогодні ж треба знайти Майкла, — сказав інспектор, коли місіс Джексон піднялася до себе у спальню. — Чим швидше, тим краще.

Джо уважно розглядав годинник.

— Навіщо він тобі? — не обертаючись поспитав і нижче схилився до годинника. — Він же нас порятував. Коли б не його променевий…

— Ось за променевий пістолет його і треба арештувати! — сердито вигукнув інспектор. — Ти не гірше за мене знаєш, що всі особи, які без спеціального дозволу користуються променевими пістолетами, підлягають негайній ізоляції.

— А підійди-но сюди, Х’ю, — погукав Джо. Виявляється, про нашу з тобою безпеку потурбувалися. І не їхня вина, що ми виявилися з тобою такими неуважними. Читай, що тут викарбувано для таких простаків, як ми.

Інспектор підійшов ближче, нахилився до годинника і прочитав:

“Увага!

Всім, кому дороге власне життя!

СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНО!!!

Хто зачепить цей годинник, чи хоча б зрушить його з місця, чи зробить спробу його викрасти, той без будь-якого попередження буде негайно знищений Охоронцем годинника. Радимо всім цікавим триматися подалі від годинника.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Вимолити собі життя в Охоронця — марна річ!”