"Людмила Козинец. Десантник (укр.)" - читать интересную книгу автора

Мовчання тривало довго. Згорiв рожевий присмерк, лiлеї-нiмфеї
згорнули свої восковi пелюстки. Викотився тонкий мiсяць, зависнув над
лiсом. Хвилею проплив солодкий дух матiол. I залунав хор цикад.
Ант отямився. Вiн пильно подивився на iнструктора, насупив тонкi
брови, потiм, не змiнюючи виразу обличчя, перевiв погляд на освiтленi
споруди Корпусу. I тим поглядом нiби вiддiлив себе вiд iнструктора та
Корпусу. Сказав твердо:
- Я не пiду. Я впевнений, що правий. I повинен працювати.
- Бачиш-но... Те, що ти вчинив iз собою, дивовижно, але страшно.
Це шлях одинакiв, хоча спочатку за тобою й пiдуть iз захватом, учнiв
у тебе не бракуватиме. Але ось цiле життя я не любив суперменiв. Ти
помiркуй: доки ти лiпив своє тiло, воно лiпило твiй мозок. Ти
абсолютно певен себе? Ти можеш не озиратися, йти лише вперед? Але ж ти
не сам, тобi доведеться працювати iз людьми... слабкими, вразливими,
смертними. Ти готовий ризикувати своєю броньованою шкурою? А як
стосовно того, аби важити чужим життям? Такий, як ти є, ти -
небезпечний.
- Нi. Я й робив себе лише задля того, аби працювати для людей.
Чому я небезпечний?
- Словам ти не йнятимеш вiри. От що. Доки там медикологи вмовляють
одне одного, що такого не може бути, тому що не може бути нiколи, та
п'ють на брудершафт заспокiйливе, ходiмо до симулятора. Прожену я тебе
через програму... I якщо й тодi не зрозумiєш, тобою справдi мають
займатися медикологи.
...Зима сорок п'ятого року. Концтабiр у Баварiї. Глупа нiч. Ант
прислухався: стогони, хрипiння, у кутку хтось надривно кашляє. Поряд
хлопчина iз тонким одухотвореним лицем белькоче увi снi по-французьки.
Щоночi те ж саме: "Нi... не знаю... не бачив... не знайомий..."
Час iти. Ант усе про все дiзнався: є не лише звiроподiбнi
охоронцi, не лише вбивцi у бiлих халатах, що дослiджують проблеми
профiлактики обморожень, не лише вигодованi людським м'ясом вiвчарки
i не лише крематорiй. Є Опiр. Безсмертна органiзацiя смертних людей,
є слабкий, але цiлком надiйний приймач, є табiрна пошта й система
евакуацiї - вже понад два десятки приречених в'язнiв вдалося
врятувати. Є жорстка дисциплiна, головне завдання котрої зараз -
зберегти людей, дочекатися приходу союзникiв i пiдняти повстання у
точно визначений момент.
Ант зiслизнув iз нар i трьома безшелесними перебiжками дiстався до
виходу. У тамбурi, що охоронявся, довелося затриматися - добре, хоч
есесман не встиг вистрiлити.
Ант видобувся на подвiр'я. Колючий снiг сiявся за комiр смугастої
роби. Майже не криючись, Ант попрямував до загорожi iз дроту. Струнно
задзвенiли колючi дроти, й тiєї ж митi завила сирена, i, захлинаючись
у несамовитому темпi швидкiсного бою, загримiв "МГ" iз найближчої
вишки. Але невразливий, недосяжний Ант був уже далеко, бiг легко й
розмiрене, i лиха вiхола замiтала його слiди.
Замiтала вона й закостенiлi обличчя тих, хто кинувся слiдом за
Антом iз барака, повiривши в диво, повiривши раптом, що струм вимкнено
i є шанс вирватися iз цього пекла просто зараз... I нiхто не мiг їх
зупинити, навiть замашне слово "Провокацiя!" не було почуте. Хтось