"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Як зоря зiйшла .
А що, бгате? Чи нiчим же похвалитись на старiсть Череваневi?
Нiчого не сказав Шрам, тiлько дививсь на Лесю. А вона ж то стояла,
пiдiйшовши пiд благословенi║, хороша да прехороша! Iще трошки засоромилась
перед поважним гостем, то й очицi спустила в землю, а на виду аж сiя║. На
диво була в Череваня дочка, да й годi. Тим-то Петро, як побачив, то й
умер, дармо що видав доволi свiту!
- Ну лиш, доню,- каже Черевань,- пiднеси нам по кубку, як там кажуть,
iз бiлих ручок. _
Леся поблагословилась i пiднесла. I що то вже, як хороше вдасться! Чи
заговорить, чи рукою поведе, чи пiде по хатi - усе не так, як хто iнший:
так усi й дивляться, i так усякому на душi, мов сонечко свiтить.
Випив старий Шрам iз бiлих рук_ од Череванiвни да й каже Череваневi:
- Ну, брате Михайле, тепер i я скажу, що ║ тобi чим на старiсть
похвалитись. А Черевань тiлько смi║ться.
- А що ж, приятелю? - каже Шрам далi. Хоть би менi годилось би про одно
вже помишляти, да, може, тепер година щаслива; щоб ┐┐ нам не занедбати -
чи не оддав би ти сво║┐ Лесi за мого Петра?
А Черевань йому:
- А чом же не оддав би, бгате? Нехай нашим ворогам буде тяжко! Хiба ти
не Шрам, а я не Черевань?
-Так чого ж довго думати? Давай руку, свате! Да й подали собi руки, да
й обнялись, да й поцiловались. Тодi за дiтей, да й кажуть:
- Боже вас благослови! Поцiлуйтеся, дiти! Петро од радостi не знав, де
вiн i сто┐ть, мов сон йому сниться! Про що вiн тiлько подумав, зараз воно
йому й ║сть. А Леся чогось нiби злякалась да й каже:
- Татусю! Хiба ж ви не бачите, що не всi в хатi? Обернувсь Черевань -
нема║ жiнки. Аж ось вона знов увiйшла в свiтлицю.
- Меласю! - каже Черевань.- Чи бачиш, що тут у нас дi║ться?
- Бачу, бачу, пишний мiй пане! - дала вона такий одвiт да зараз i взяла
од його дочку за руку.
Глянув Петро: де ж та ласка у очах у Лесi? Де ж той жаль дiвся, де
дiлось те, чого не вимовиш нiякими словами? Вона схилила головку на
материне плече i перебира║ в не┐ на ши┐ дукати, а на Петра й не гляне.
Гордо пiднялась ┐┐ губка - не добрий знак для залицяння!.. - Ну, нiчого
сказати, панотче! - каже Череваниха Шрамовi.Швиденько ви добува║те iз
сво┐м сином замки! От же миррам доведемо, що жiноче царство сто┐ть крiпше
над усi царства.
Черевань тiлько смiявся.
А Шраму було не по нутру.
- Враг мене вiзьми,- каже,- коли з iншим замком не скорiш справишся,
нiж iз бабою! Тiлько ж не знаю, що за одсiч ви нам iзробите? Чим я вам не
сват? Чим син мiй не жених вам?
Черевань, стоячи збоку, усе дививсь на Шрама, роззявивши рот, да
слухав. Як же Шрам замовк, тодi вiн повернув шию до жiнки, що то вона
скаже.
А та вже тодi медовим голосом:
- Панотче, пане полковнику, приягелю наш любий! Нема на Вкра┐нi
чоловiка, щоб не знав, чого сто┐ть старий Шрам, i який старшина, який
полковник не оддав би дочки за твого пана Петра? Не к тому, панотченьку,