"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

король!" А жiнка: "Ох, погибель же моя! Де ж менi тепер дiтися?"
- Якраз так! Тiлько, братику, твоя жiнка не злякалась би тебе, хоть би
ти й королем зробивсь!
- Iще не одгадал! - каже Черевань. Ану ж ти сам!
- Менi не диво, а от якби ти показав свою премудрiсть!
- Моя премудрiсть, бгатику,- сказав Черевань,- зна║ тiлько налити та
випити; а там собi мiзкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужi совiта,
на те ви народнi голови.
Не вадило б i не понам,- одвiтур Шрам,- не вадило б i не мужам совiта
знати, що король тут - тiло, а краля - так се душа. Тiло потiша║ться, як
чоловiк зап'║, а душа погиба║; от i все.
- Пгавда, бгатику, ┐й богу пгавда! - сказав, похитуючи головою,
Черевань.- Вип'║м же ще по кубку!
Аж ось увiйшла до гостей Череваниха, молодиця свiжа й повновида, пряма,
як тополя,замолоду була дуже хороша. Пiдiйшла до Шрама пiд благословенi║.
Вiн ┐┐ поблагословив, да, як панi була гожа, i вони ж таки давнi приятелi,
то ще схотiв i попросту з нею привiтатись, да й каже:
- Позвольте з вами привiтатись, добродiйко? А вона каже:
- Да як же зволите, добродiю! Да й поцiловались любенько. Тогдi
Череваниха ще обнесла гостей. Черевань випив на радощах повний кубок,
бризнув пiд стелю да й каже:
-Щоб нашi дiти отак вибрикували!
А Череваниха почала вести за чаркою розмову:
- Так оте║,- каже,- ви на прощу, панотче? Святе дiло!.. От, моя
дружино,обернулась до чоловiка,- от як добрi люде роблять: аж iз само┐
Паволочi iдуть молитись богу. А ми живемо ось пiд самим Ки║вом, да ще не
були сю весну й одного разу у святих угодникiв. Аж сором! Да вже ж як собi
хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да
куди вiн, туди й я.
От божевiльне жiноцiво! - каже Черевань,- Куди вiн, туди й я!.. А як же
панi Шрам махне за Днiпро?
- То що ж? Я б не махнула? Доки сидiти нам у сьому воронячому гнiздi?
Ось уже которий раз переказу║ мiй брат, щоб при┐хали до його в гостi! I
чому б не по┐хати?
- Да, ┐й-богу, Меласю,- каже Черевань,- я рад би душею, коли б мене хто
взяв та й перенiс до твого бгата, пiд Нiжень. Кажуть, i живе добре - таки
зовсiм по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.
- Оте║ буцiмби за достаток його князем зовуть! - перебила Череваниха.-
У його жiнка - княгиня з Волинi, ляшка. Як руйновали нашi Волинь, так вiн
собi вподобав якусь бiдолашну княгиню; от i самого прозвали князем.
- Князь Гвинтовка! - зареготавши, каже Черевань,- То були Вишневецькi┐
та Острозькi┐, а тепер пiшли князi Гвинтовки... Знай наших! А добра,
кажуть, людина з тi┐ княгинi. По┐хав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б не
далеко!
Гуторять, попиваючи, аж ось - дверi рип! I - так, як сонце засiяло:
увiйшла в свiтлицю Леся.
- От моя й краля! - каже Черевань, беручи ┐┐ за руку:
В свiтлоньку входить,
Як зоря сходить
В свiтлоньку ввiйшла,