"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

очей, а в тих очах сiяла й ласка, й жаль, i щось iще таке, що не вимовиш
нiякими словами. Сподобавсь, видимо, козак дiвчинi.
- Ось подивись, дiдусю,- каже Черевань, привiвши Петра до божого
чоловiка,- чи той се Шраменко, що переплив Случ пiд кулями? пй-богу, я й
досi дивуюсь, що таке молоде, да таке смiле! Пробравсь у лядський табор,
убив хорунжого й корогов його принiс до гетьмана. Що ж би тепер воно
зробило!
Божий чоловiк положив Петрусевi на голову руку да й каже:
- Добрий козак; по батьковi пiшов. Одвага велика, а буде довговiчний, i
на вiйнi щасливий: нi шабля, нi куля його не одолi║,- i вмре сво║ю смертю.
- Нехай лучче,- сказав батько,- поляже од шаблi i од кулi, аби за добре
дiло, за цiлiсть Укра┐ни, що ось розiдрали надво║.
- Ну, годi ж, годi вже про се! - каже Черевань.- Ось я вам дам краще
дiло до розмови.
I дiстав iз полички жбан, прехимерно з срiбла вилитий i що то вже за
приукрашений! Не жалували пани грошей для сво║┐ пихи i потiхи. По боках
бiгли босонiж дiвчата - iнша i в бубон б'║; а зверху сидiв, мов живий,
божок гречеський, Бахус. Тим-то Черевань i звав сей жбан божком.
- Шкода менi, дiдусю, тво║┐ темноти,- каже кобзаревi,- Ось на лиш
полапай, яке тут диво. Се я в Поль┐цi таке собi доскочив.
- Су║та су║тствiй! - каже той, усмiхнувшись
- Нi, бгатику, не су║та! Ось як вип'║мо з божка по кухлику, то, може,
не так заговориш.
- Iз божка! - каже Шрам.- Так отсей чортик зоветься в тебе божком?
- Нехай вiн буде й чортик,- одвiту║ Черевань,- тiлько кажуть, що в
старовину у грекiв... Був народ греки, так, iiримiрно, як ми тепер
козаки... Народ нелюдимий,- от що!.. Таку тих то грекiв сьому божку,
кажуть, була велика шаноба.
- А в тебе вже не така? - пита║ Шрам.
- Нi,- каже,- на мене вiн не нарiкатиме, а от коли б ви його не
зневажили.
I достав мальовану тацю, срiблом ковану. А на тацi було намальоване
таке, що всяке б засмiялось. Жидок да║ запорожцевi напитись горiлки з
барильця. Запорожець так i припав до барила, а жид - одно од страху, а
друге од скнаростi - держить та й трусигься. А зверху i пiдписано: "Не
трусись, псяюхо: губи поб'║ш'_" От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять
кубкiв рiпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.
- Се, бгатцi,- каже,- така в мене настойка, що мертвий устав би з
домовини, якби випив добру чарку.
Да й обнiс усiх; не минув i Василя Невольника, хоть той стояв собi
оддалiк, мов у монастирi служка перед iгуменом.
- Ну, бгаге Михайле,- каже, повеселiвши трохи од того трунку, Шрам,-
загадаю ж я тобi про твого божка загадку: сто┐ть божок на трьох нiжках;
король каже: "Потiха моя!", краля каже: "Погибель моя!"
- Ну, бгатику,- каже Черевань,- хоч убий, не второпаю. Дак, як як?
Король на трьох нiжках, а краля каже: "Погибель моя"?
- Не король, а божок на трьох нiжках, як от i твiй. Король каже:
"Потiха моя!", краля каже: "Погибель моя'"
- А, пек же його матерi, як мудро!.. Король каже:
"Потiха моя'" Себто, бач, як чоловiк уп'║ться, то вже тодi кричить: "Я