"Григорий Квитка-Основьяненко. Салдацький патрет (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ще до дiла.
Аж ось стало i на свiт заньматься. Iще не попритухали усi зiрочки, а
вже наш Кузьма Трохимович i скочив; понюхав кабаки, прочхавсь, протер очi
полою, бо вже тут пак нiколи було по воду йти, щоб вмитись; пiдперезавсь
знову i пояс притягнув лепсько, насунув шапку по самий нiс, та й рукавички
достав, - бо се, зна║те, було об перших п'ятiнках, так вже зорi холоднi
були, - i сiв у сво┐й ятцi, щоб прислухатись.
Перш усього блиснуло свiтло у кабацi... Гай, гай! Вже i в Липцях
завелися кабаки, неначе - нехай бог милу║ - у Рас║┐. Вiдкiля ж то се
узялось? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, вiдкупщик за нас, хто не
здужа, зносив грошi у подушне; так узявсь не з справжнiх вiдкупщикiв, а -
таки нiчого грiха та┐ти - знайшовсь iз наших, хрещених людей, що уступив у
┐х вiру та, як той Юда, узявсь держать i Липцi, i другi┐ слободи на
московський лад; i вже в них не шинок зоветься, а кабак, i там вже уся
московська натура, i там усе москаль наголо, як у Туреччинi турки; та усе
народ проворний: нi до┐сть, нi доспить, усе об тiм тiльки й дума, щоб
заробить копiйку. Така вже ┐х московська поведенцiя! А як тiльки нашого
братчика, хоч би i у кабацi, обдурюють, так ну, ну, ну! Отсе, коли прийшов
з посудиною, щоб купити до хазяйства на скiльки треба горiлки, та хоч
трохи заслухайся або задивись, то й не долл║ повно┐ мiри, та мерщiй i
всипа у твою посудину, i вже хоч спор, хоч лайся, а вiн тебе випровадить
геть. Коли ж тут хочеш випити, то буцiмто й добрий: за гривню зачерпне iз
дiжки таки повнiсiньку; тут станеш уси розгладжувати та втира║шся, та
поцмока║ш хорошенько i збира║шся, як то гарненько натощака вип'║ш, та
тiльки що руку пiдняв, i ще до рота не донiс, як, урагова його мати зна,
де те москальча у гаспида озьметься, таки неначе як той, що... дух свят
при нашiй хатi!.. Пiдбiжить, пiдтовкне - плюсь! - бiльша половина чарки
назад у дiжку! Лихо та й годi! П'║ш мерщiй, бо розливальщик ще стане i
чарку вiднiмати. Випив... так що ж бо? Як там кажуть: по бородi потекло, а
у рот не попало; а вже й не кажи, що по животу пiшло: нiчого було гаразд i
проковтнуть. Оттака-то ┐х московська вiра, щоб зо всякого зiдрати; так
куди ┐м i спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то i де б то
поживитись.
Так от, як засвiтили у кабацi, то й вислали надвiр пiдтовкачку, чи не
вздрить кого на вулицi, щоб заманити у кабак. Вибiгло чортя i
озира║ться... Подивiтесь на нього: на що то воно похоже? Що б то йому
голову гарненько пiд чубчик пiдстригти, як i в людей? а то
патлатий-патлатий! Спереду аж у вiчi йому волосся лiзе, уха закрива║, по
потилицi шльопа║ться; аж, сердека, усе знай головою потряху║, щоб тi┐
патли не мотались. I сорочка на ньому - не як у людей; замiсть бiло┐, як
закон повелiва, вона в нього або червона, або синя, та без комiра, а з
гапликом, та на плечi i защiбне; так що хто зроду уперше москаля побаче,
то й не вгада, що то воно i ║.
От такий-то став бiля кабацьких дверей, поглядав, поглядав - i вздрiв,
що сто┐ть салдат на калавурi з оружжом, та й став гукати на нього:
"Служба! - каже, - пайди-ка сюди! Стань тутечки-здеся, штоб подчас буде
драка, так не дай нас ув абеду; а порцiя ад нас буде". Сто┐ть салдат, не
ворушиться! Москальча крикнуло удруге, кричить i утрет║ - салдат нi з
мiсця! Далi москальча злякалося, щоб вiн не розсердивсь та не дав би йому
щипки, покинув його та мерщiй у кабак, та й зачинивсь. Кузьма Трохимович