"Григорий Квитка-Основьяненко. Салдацький патрет (Укр.)" - читать интересную книгу автора

А промеж тако┐ пропастi товару що то народу було! Крий мати божа! Ще
трохи чи не бiльш, нiж на воскресенi║ у вутренi, як Христа, дочитуються,
або на Iорданi; так що й протовпитись не можна. Той купу║, той торгу║, той
божиться, той прицiню║ться, той спорить, той товариство склика; той на
жiнку гука, тi лаються, тi йдуть могоричi запивати; жiноцтво щебече, усi
разом розказують i нi одна не слуха, старцi спiвають Лазаря, кобили ржуть,
колеса скриплять; той возом iде та кричить: "По глину, по глину!", а
назустрiч йому викрику║: "По горшки, по горшки!" Дiти, погубивши матерiв,
пищать; там скавучить собака, там придушили порося: вижчить на весь базар,
а свиня, хрюкаючи, пробира║ться промеж народом; там перекупки хватають за
поли парубкiв та школярiв: "Ходи сюди, дядюшка! - кричать, - вiзьми в
мене, паниченьку! От бублики гаряченькi, з мачком... От паляниця
легесенька, тiльки що з печi... "Та-та-та-та, та й не розбереш, що вони
там i кричать, ,бо усюди гомонять, стукотять, кричать... точнiсiнько, як у
млинi, як на всi меле i товче! А там, чути, скрипка гра з цимбалами.
Матвiй Шпонь та продав сiль, розщитавсь i грошики вчистив, та й найняв
тро┐сту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув ┐┐ на
когось та й вiдбiг. Iде й спiва║, а де калюжа, тут i вдарить тропака.
Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля! Ув однiй руцi
пляшка, а у другiй чарка; -кого не зострiне: "Пий, сучий сине, дядюшка
любезний! пий! Матвiй Шпонь гуля! пий у його голову, щоб ти подавивсь!
Будь здоров на многi┐ лiта!" Вип'║ i пошту║ його; коли той не схоче, так
додолу горiлку вилл║, а його ла║-ла║ та й стане другого поштувати; отсе ж
ще не зовсiм допив з пляшки, зараз пляшку об землю i гука: "Шинкарю!
подавай Шпоню знова. Музика, грай!" -та й пiшов дальш. Iде i побачив
дiгтярiв. Шубовсть у шерiтвас з чоботами зовсiм i кричить: "Дiгтярю, не
журись! Шпонь вiдвiча грошами". Та й викине йому з кишенi повнiсiньку
жменю грошей, а сам знову кричить: "Не абедно? Не мiшай же! Музика, грай!"
Та й стане хлюпатися у дьогтевi, як мала дитина у калюжi. Що то, як
чоловiк у щастi та у радостi! Чого-то вiн не видума? Нiчого не жалу║ i нi
об чiм не жалку║!
А там, чути, ведмiдь реве i танцю║, а циган викрику║: "Ану, Гаврилку,
як старi┐ баби п'янi валяються?.." Циганка ворожить та приговорю║: "I
щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбива║ться; положи ж
п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та
кричать не сво┐м голосом, мов з них чорт лика дере. Старий циган туди ж з
сво║ шкапою. Знай божиться i жiнкою, i дiтьми та проклина свою душу, i
батька, i матiр, а усе затим, щоб стару, слiпу, сапату й, з вибитою ногою
кобилу продати замiсть молодо┐, здорово┐. Та як обступлять нашого брата
циганське навожденi║, так не зна║ш, що й робить. Як напустять мару, так i
сам бачиш, що шкапа трьох денежок не сто┐ть, та тiльки дивишся та лупа║ш
очима i не зна║ш, куди вiд них дiтись. Той божиться, другий суне тобi у
руку оброть з шкапою, третiй тягне з тво║┐ кишенi хустку, де гаманець з
грошами зав'язаний, а сей вже й здачi да║, та усi гуртом волочуть тебе пiд
ятку могоричi запивати. Так що, я ж кажу, поки схаменешся, дивись: хотiв
сво║ ледащо продати, а проклятi цигани усунули тобi у руку таку патику, що
й скiпками гидко узяти; та за таку цiну вiддали, що можна б, бува, i вола
купити; та же ж за мо┐ грошi i горiлку купували, i пили: а далi, замiсть
дяки, у вiчi насмiялись: "Шкапа твоя, - кажуть, - трохи, чоловiче,
недобача; так купи ┐й окуляри та й почепи на вiчi, як паничi у городi