"Григорий Квитка-Основьяненко. Сватання на Гончарiвцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

О д а р к а.


Сьому ми радi сами.

(Вместе).

К а н д з ю б а.


Пришлю, пришлю людей,
Свати мо┐ любезнi!
Отецька свого пришлю.

П р о к i п.

Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.

О д а р к а.

Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.

(Обнявшись, приплясывают).

О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще
скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом,
а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та
що-небудь i вигаду║; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала
вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки
довередуються до свого. Та нiчого грiха та┐ти, тепер i усюди така мода:
нашi мужички - так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже
дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують,
сердешнi, до того, що можна буде ┐ми на Донцi греблю загатити. - А з сво║ю
як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже
ж вона не без розуму, вмi║ розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону,
увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось ┐┐ не знаю; а як ┐┐
зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба,
поговорють; а ви ┐┐ навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого