"Григорий Квитка-Основьяненко. Сватання на Гончарiвцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.

(Вместе).

К а н д з ю б а.


А чому ж i не вiддати?
В нього всього ║.

П р о к i п.


Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'║?

О д а р к а.

Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'║.

К а н д з ю б а. Гай, гай! Товку║те не знать об чiм! Горшка окропу не
сто┐ть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий
пiсля мо║┐ смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi,
господи! к воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за
рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. к й коров'ят
з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з
десяток, та при скотинi на бразi скiльки ║. Буде чим орудувати;
перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на
лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та
не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда,
що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити.
Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому
бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте,
чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як
дума║ш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.

(Поют).


К а н д з ю б а.


Так будьмо ж ми сватами!