"Григорий Квитка-Основьяненко. Козир-дiвка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

збирався Тимоху за качества вiддати у солдати, а самому усiм орудовати; а з
старим Трохимом Макухою теж лагодився упоратися: "Пiдведу штуку, щоб його,
як багатшого на усе село, зробили зборщиком i подушних, i общественних, та у
щотах його i заплутаю; от тут i поодбираю в нього усе, налякавши, що на
поселенiє пiде. Як пiддасться, то i оправлю його; коли ж заспорить, то не
викрутиться. Туди йому i дорога, Ївгу повчу разiв зо два, очiпок з неї
зiб'ю, патли їй обiрву, то i дасть менi волю. Тогдi я з худобою, при моїм
дарованiї, певно буду засiдателем... Хем-хем!"
I ще денькiв з чотири нiчого не чути було... Аж ось прибiг передовий
козак, що бiжить за ним пан справник. Почали курей по хатам вiднiмати, яйця
вiдбирати; вiдомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город i за
ренським, i за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п'ятниця, а пан
справник був собi богомiльний та бого-боязний i вже нiзащо душi не
сквернитиме скоромним, так приказано купити i кав'яру, i кримського
оселедцю, i свiжопросольної осятринки, i свiженької рибки хорошої, i ракiв,
i паляниць.
Аж ось прибiг i пан справник з двома дзвониками i з письмоводителем. "А
де квартира?" Повели до Макухи i попереду всiх людей повигонювали, щоб нi
духу проїжджающих не було на постоялнiм; а вже й так, без Ївги та без Левка,
стали люди жахатися того двора i вже овсi не становилися.
Увiйшов справник у хату, помолився богу, зараз i гукнув: "А єсть што
абєдать?"
- Є, ваше благор... ваше високоблагородiє, - одвiт дав писар, згадавши,
що се вже не прежнiй, капитан, а вже пан майор. - Чи не соiзволите попереду
слiдствiє...
- Пiшол вон, дурак! - гримнув на нього його високоблагородiє i
соiзволив слiдствiє, що писар йому пiдносив, у нiс йому штрикнути. - Што ти
меня мариш дєлом? Я i так утамился. Снiйми з вора дапрос i пакажи мине, а
мне абєдать давай.
Потюпав наш пан писар, ходячи перед справником навспинячки, то у сiни,
то за хату, i став допрос писати, мов розпитуючи Левка, а вiн його i у вiчi
не бачив бiльш тижня. А пан справник затим обiда цупко.
Тiльки таки що пообiдав, уже писар навспинячки i пiдбiг: "Чи не
соiзволите допрос пiдписать, ваше високоблагородiє?"
А його високоблагородiє соiзволив аж ногою тупнути та вилаяв таки
вп'ять його, що йому мiша ляговитися спать пiсля обiду, та й прогнав його,
звелiвши обиск повальний об рештантi вчинить.
Пан справник, пiсля доброго мирського обiду, лiг спочивати, бо дуже
утомився, трощивши курятину та яєшню; а письмоводителя Тимоха Макущенко
повiв купатися, а там за рiчкою ув озерах дiвчата коноплi мочили та мняли,
так, молодецьке дiло, треба було їм i туди пробiгатися. А тим часом пан
писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги, i зiбрав до волостi, i
став питати:
- А що, люди добрi, хто знає, за Левком, Макущиним приньмитом, чи є
качества? - Та i замовк, тiльки поводить пером по паперу.
Старики здвигнули плечима, хто кахика, хто паличкою копирса, а всi
мовчать. От один з них вийшов i каже:
- Себто про Левка? Про Макущиного приньмита? чи є в нього качества?
Нехай бог боронить! Нема за ним нiчого. Я присягу давав, я довжон по правдi
сказати, що вiн дитина добра, хлоп'я смирне, роботяще, i якби не вiн у