"Григорий Квитка-Основьяненко. Козир-дiвка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тiльки стань надогад закидати, а вона вже i розкомпоновала, що куди йде, що
за чим слiдує i для чого; а вже що вигадати i як яке дiло до кiнця звести,
то, Макухо, спитай Ївги: вона тебе на розум наведе i совiт добрий дасть.
Тим-то й господарство його йшло лучче, чим у кого iншого. Вiн, ще
оженившися, послухав жiнки, вiд мужицтва вiдстав, а збивався трошки на
купецький лад: торгує було, знаєте, дьогтем, сiллю, часом хлiбом i усячиною,
чим задума. Не цурався i шинкарства, та не для всякого, а тiльки для
приїжджающих, бо держав постоялний двiр, так тут вже, звiсно, усячину треба
держати, бо звозчики та хурщики требують усього, i вже тiльки вмiй
розпорядковати, то буде копiйчина перепадати.
Якби сам Трохим Макуха увесь порядок у своїм господарствi давав, то
швидко б у нього i у великiй хатi, i у кiмнатi, що для проїжджающих
облагодив, горобцi б цвiрiнькали, а в коморах, що посеред двора стояли
насипанi повнi вiвсом i усяким борошном, так би паутинням засновалось; я ж
кажу, усе б у нього попереводилось i не зiбрав би нiчого, якби орудовав сам,
бо був собi... так... бог з ним! не дуже вмiв, як, що i коли придбати; як
там кажуть: коли з топленої хати йде, то вже i дверей не зачиняє, бо, бач,
тепло, а того не розсудить, що вистудити хату недовго i в нiй холодно буде.
Коли стоїть ув огородi стiжок сiнця, а у коморi є вiвсеця четвертей з
десять, то вже вiн i дума, що i через десять год його не випродасть, та й
сяде собi, ручки поскладавши; так тут Ївга i мотнеться: i сюди пошле, i туди
сама збiга, там купила, тут найняла, тут пiдрядила - i усе у неї справно, i
усе у неї є. Добре, кажу, Макусi жити за такою дочкою!
Не знаю, чи звiв би кiнцi, якби господарював укупi з сином своїм
Тимохою. От парень був так так! За його порядками, трохи чи не процвиндрили
б швидко I усiї худоби. Тимоха козак штепний був: високо пiдголював чуб, уси
закручував, не знав, що то є на свiтi свита, а усе жупан, то сукняний, то
китаєвий; пояси один вiд другого краще; шапка одна буденна, друга
празникова, одна вiд другої вище; чоботи - однi на ногах, а другi - вже в
дьогтю так i мокнуть, щоб тiльки задумав, надiв i щеголяй; однi з пiдковами
добрими, а другi на гвiздочках. Хто, йдучи по вулицi, пiсень виспiвує? Хто у
шинку верховодить? Хто шинкаревi посуду порозбивав? Хто за десятьох вип'є i
не п'яний? Нiхто, як Тимоха Макущенко. Вiд кого дiвчата розбiгаються, вiд
кого шинкар ховається? Нi вiд кого бiльш, як вiд Тимохи Макущенка. О, та й
парень був на усе зле! П'є на усi заставки, б'ється з ким попавши, дiвчат
пiддурює, у три листа як сяде, то у усiх грошики зчистить та усе по шинкам
та по вечорницям таска. Ще i злодiяка був добрий. Ївга його, було,
стережеться, як того татарина: що не вздрiв у неї, то усе утягне; а в батька
що тiльки захоче, усе випросить, бо батько його дуже любив, i нiжив, i
поважав, чого захоче, думаючи, що вiн є йому один син. "Так нехай, - дума, -
дитина нагуляється, поки молода, та згадує, як добре було за батька жити".
Ївга, було, часом, i поспорить, i не дасть, i на батька стане гримати: зачим
таку волю йому дає, - що той буцiмто i роздума дати, а опiсля нищечком i
дасть йому грошей, скiльки хлопець бажа.
Добре було Тимосi за таким батьком i гуляти, i верховодити, i хоч усяк
бачив, що Тимоха велике ледащо, i усяк знав, що вiд нього у селi усе лихо
устає, та, еге! нiхто йому нi пiвслова, нiхто не зопиняв його, нiхто не
жалiвся на нього i не позивав його нiхто, бо багатого батька син був. Бо й
по селам така правда, яке по городам та меж панами: коли хто багатий, то хоч
що хоч роби, хоч догори ногами середу дня по вулицi пiди, - нiхто його не