"Михайло Ларiн. Допiнг (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

шайбу пiдхопив Корольков i здалеку розстрiляв Голосова. 2:1.
Через хвилину рахунок збiльшився до 4:1.
Трибуни несамовито ревли. Тренер гостей намагався давати своїм
гравцям ще якiсь поради, та було вже пiзно.
За п'ятнадцять секунд до кiнця матчу рахунок вже був п'ять - один
на користь "Торпедо". Не допомогла гостям навiть проведена замiна
воротаря. А пiд завiсу, за чотири секунди до фiнального свистка,
крапку в матчi поставив все той же Михайлов, який забив шайбу командi
майстрiв з булiту.
* * *
Того теплого лiтнього вечора з льодового палацу йшли радiснi
вболiвальники, лише Костянтин Андрiйович зiтхав:
- Як це? Що ж це таке? Хто пiдмiнив нашу команду? Дивно, правда ж,
синку?
- А що тут такого дивного? - пiдстрибнув Сидоренко-менший. -
Просто вчора ввечерi я закiнчив нарештi свiй пiдсилювач, за допомогою
котрого тепер можу керувати дiями хокеїстiв на вiдстанi. Вiрнiше,
пiдсвiдомо пiдказувати їм. Ось цей пiдсилювач, тату. - I Валерка витяг
з кишенi коробочку з-пiд сiрникiв, у якiй хаотично з'єднанi лежали
кiлька, як здавалось на перший погляд, нi на що не придатних старих
транзисторiв та мiкросхем i два конденсатори на тисячу пiкофарад.
- То виходить... - Сидоренко-старший рiзко зупинився й осудливо
подивився на Валерку, який ще тримав сiрникову коробочку. - Виходить,
це був своєрiдний допiнг для наших хокеїстiв? Але ж це непорядно,
синку!
- Нi, тату, мiй пiдсилювач не допiнг. За допомогою цього пристрою,
- Валерка пiдняв на долонi коробок, - я тiльки вряди-годи встрявав у
гру, давав поради нашим хокеїстам.
- В який спосiб? - не зрозумiв Костянтин Андрiйович.
- Нiби я сам грав на полi. За всiх. I за захисникiв, i за
нападаючих, i за воротаря... Я прагнув, щоб наша команда повiрила у
свої сили, тату, i все... - Валерка низько схилив голову. Голос його
тремтiв. - Я не знав...
- Ти вчинив негiдно, - невдоволено проказав батько. - Зараз, поки
команди ще не роз'їхались, ходiмо до роздягальнi й усе розповiмо
гравцям та тренерам. Добре, що це був товариський матч. А коли б це
була календарна гра? Ти уявляєш?
- Гаразд. Я зрозумiв, тату, що вчинив не кращим чином, поводився
неправильно. Не треба менi мiкросхем i трансформатора, - винувато
протягнув, переступаючи з ноги на ногу, Валерка i з жалем жбурнув
пiдсилювач в урну для смiття.
* * *
Хокеїсти були в роздягальнi. Знiченi поразкою гостi й радiснi
господарi. Ще б пак! Виграти у команди майстрiв, та ще й з таким
рахунком!
Сидоренко-старший пiдiйшов до тренера й розповiв усе, як є.
Валерка, похнюпившись, стояв коло дверей. Йому було соромно
заходити до роздягальнi. Звичайно, коли б вiн знав, що чинить
несправедливо, нiколи б так не зробив. А тепер...
- То ось який ти, порушник спокою, - всмiхаючись, пiдiйшов до