"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тримали хлiбiв по клунях та по коморах, а закопували зерно в лiсах та
дебрях, звiдки б ворог не легко мiг його добути.
Царськi люди, навiть найчiльнiшi, знайомилися тодi з його славною
дубинкою i благословили такий день, коли ┐м поталанило не досвiдчати
царського гнiву.
Одиноким союзником царя був гетьман Мазепа.
"Весь тягар вiйни ляга║ тепер на нас",- писав цар до гетьмана,
закликаючи його в Жовкву на во║нну раду.

* * *
Саме в страсну п'ятницю при┐хав гетьман з невiдступним Орликом i з
деякими старшинами до Жовкви на тую раду.
Ледве пiднайдено для них квартири, i то примусом, а не з добро┐ волi, i
навiть не за добрi грошi.
Малий городок перемiнився у якийсь венецький маскарад. Зеленi
московськi кафтани змiшувалися з козацькими кунтушами та киреями, а три
мови - укра┐нська, польська i московська - зливалися у якусь мiшанину, вiд
яко┐ аж вуха пухли.
Матiркування, шлякування i псякревання чути було на кожному кроцi, ┐х
заглушувало хiба тарахкання хлопцiв дубовими довбеньками до церковних
парканiв у велику п'ятницю i в глуху суботу.
А коли прийшов Великдень, то жовкiвськi дiвчата не зважилися виводити
гагiлки на цвинтарях бiля церков, не спiвали про Романа, бо бачили, що
при┐хав ще хтось могутнiший i небезпечнiший вiд нього.
Гiрка була паска цього року, i не один та й не одна слiзьми ┐┐
обiлляла, порiвнюючи минулi страстi Христовi з власними терпiннями, котрi
┐м отсе доводилося переживати. Нi слiду колишньо┐ радостi в це
найнадiйнiше весняне свято.
Хоч Великдень був пiзнiй i природа вспiла вже прибрати нове - зелене,
бiле, рожеве й син║ - вбрання, хоч цвiли фiалки й пахла черемха, хоч у
збiжжях могла сховатися курка, нiхто не втiшався весною i кожний з
острахом дивився на пiвнiч - чи не надсува║ться нова туча у виглядi нових
царських або яких iнших вiйськ.
Жовкiвцi, як звичайно мешканцi малих мiст, не дуже-то розбиралися в
полiтицi. Куди там ┐м було розумiти хитрощi Петровi, котрий польську
корону, скинену з голови Августа, предкладав i королевичевi Соб║ському, i
Ракочому, i якомусь там герцоговi англiйському, котрий одиноким сво┐м
союзником признавав Мазепу, а рiвночасно чужинцям пропонував князiвство
ки┐вське або володимирське, як нагороду за спiлку або хоч би навiть за
посередництво в замиренню Росi┐ зi Швецi║ю...
Хто дасть бiльше?..
Навiть люди, що не раз мали з полiтикою дiло, не годнi були стежити за
дивними скоками гадок, якi вiдбувалися у великiй, але неспокiйнiй i
ненормальнiй головi молодого царя. Тому-то мешканцi славного й гарного
города Жовкви несотворенi речi розказували собi тихцем. Не один, дивлячись
на солдатiв, полякiв i навiть на сво┐х, на козакiв, хрестився, бо нiяк
зрозумiти не мiг, звiдки й пощо вони тут взялися.
Нiби Пандора ящик свiй над Жовквою вiдчинила i, що в ньому було,
висипала нараз на мiсто.
До того, вiдома рiч, що цар несамовитий, на нього всi дивляться, як на