"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"Пiвтора нещастя,- сказав, похитуючи головою.- Але на конi сидить не
найгiрше. Тiльки, мабуть, йому i байдуже, чи це кiнь, чи корова".
"Царевичевi, мабуть, цiлий свiт байдужий",- потвердив Орлик.
"Того сказати не можна. Вiн тiльки iншими очима дивиться на свiт".
"Це люди з двох iнших планет".
"Але сонце для обох - Росiя".
Орлик задумався. Нараз, повертаючися до гетьмана, сказав:
"У нас багато таких, що свого сонця не бачать".
"Залiнивi,- вiдповiв гетьман,- щоб дивитися на нього. У звiрят, якi в
печерах живуть, заникають очi. Так i в них. Нехай собi сонце свiтить десь
там у полi, ┐м до нього байдуже".
Карета перехилилася вбiк i мало не перевернулася. Машталiр здержав
конi. В'┐хали у велику баюру.
Гетьман озвався до Орлика:
"Нема нiчого злого, щоб на добре не вийшло. Кажи Ломиковському, хай
бере задню сторожу вперед i хай цiла валка ┐де. Нам доведеться польовими
,дорогами об'┐здити це прокляте болото. Розумi║ш?"
"Розумiю, милосте ваша".
Орлик рушив конем. Гетьманська карета постояла хвилину, а коли цiла
валка, до останнього козака, сховалася в лiсi, машталiр повернув кiньми,
ви┐хав на польову дорiжку i пiгнав до села, що лежало в придолинку, помiж
гайками. Перед селом, у великому саду, стояв двiр княгинi Дольсько┐.
Веснянi роботи скiнченi, до того дощ, людей не видно було. Гетьманський
ридван котився помiж двiрськими ланами i незамiтно, бiчною брамою, за┐хав
перед кам'янi сходи старосвiтського, недбало утриманого двора. Видно,
властителька не дуже то добре хазяйну║ i зайвого гроша на обнову палати не
ма║. "Чи не схоче знов позичити в мене? - погадав собi гетьман.- Га, що ж?
Кум кумi рад... Як попросить, то дам. Сприя║ менi тая гарна паня".
Гетьмановi хотiлося пiсля побуту в Жовквi, де вiн мало що не кожно┐
днини зустрiчався то з царем, то з Меншиковим, то з обома нараз, про iнших
москалiв i не згадуючи, хотiлося йому тепер яку годину-двi побалакати з
гарною i умною княгинею, котра так живо нагадувала йому тую двiрську й
великопанську атмосферу, до яко┐ вiн вiд дитини привик.
Був це iнший свiт, неподiбний до того, в якому переживав цар i яким
гадав ущасливити сво┐х землякiв - i неземлякiв, котрих вiн сподiвався
все-таки зробити колись земляками. Всяке насильство будить у культурнiй
людинi протест i охоту боротися з нею, таку реакцiю почував у собi
гетьман, про полiтичнi його плани навiть не згадуючи. Вони були природним
випливом тi║┐ стихiйно┐ реакцi┐, а заразом скрiпляли ┐┐.
Без насильства не збуду║ш i не перетвориш держави. Це ясно. Насилуй
собi сво┐х людей - але яке тобi дiло до нас? Ми ж iнший народ, i
насильство тво║ над нами стократ гiрше й кари гiднiше, бо воно знуща║ться
над нашим почуттям нацiональним. За нами найсвятiше право боронитися, не
перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природi, щоб зберегти
свiй рiд i гатунок. Яке дiло Укра┐нi, що ти хочеш утворити нову,
московську державу?
Княгиня Дольська розумi║ тi гадки й почування, вона сприя║ не лиш
гетьмановi, але й Укра┐нi, i тому вiн радо побалака║ з нею, бо зi сво┐ми
все ще бо┐ться говорити щиро, все ще не хоче розкрити карт. З Дольською
безпечно.