"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гетьман глянув i погадав собi: "Беруть наших у клiщi. Гадають цiлу
Укра┐ну такими клiщами здавити".
Козаки стояли свобiднiше. Тiльки переднi з них мали одностро┐,
темно-синi чемерки i шапки кругло┐ форми. А там попадалися одяги, рiзного
крою i цвiту. Видно, що полк був недавнiй i не добре ще зорганiзований.
Москалi були в довгих темно-зелених кафтанах з червоними вiдлогами,
однi - в камашах, а iншi - в чоботях високих, добре вимащених. У всiх були
довгi "скалковi фузi┐".
З трикутних капелюхiв трьома струминками спливала цюрком дощiвка. Дощ
розмочив муку, котрою вони обсипали були сво║ довге волосся, i на кафтани
стiкало з нього щось подiбне до рiдкорозчиненого тiста.
Гетьман пере┐хав попри фронт i покликав до себе Танського.
"Полковнику Танський!"
"Слухаю вашо┐ милостi!"
"Пiд чи┐м ти регiментом сто┐ш?"
Танський здивовано глянув, але подумав хвилину i вiдповiв: "Пiд
регiментом його милостi гетьмана Iвана Степановича Мазепи".
"Пам'ятай же, бо в тебе, як бачиться менi, не дуже крiпка пам'ять!"
Не дожидаючи вiдповiдi, гетьман махнув на прощання булавою, вiйсько
вiдповiло голосним криком, в котрому годi було дослухатися слiв, бо
москалi одне кричали, а козаки iнше, i гетьман, попрощавшись з Меншиковим,
повернув у свою карету.
Меншиков повернув конем до вiйська, а Ломиковський i царевич подались
до того вiддiлу, що супроводжав гетьмана.
Орлик ┐хав бiля гетьманово┐ карети.
"Пилипе,- говорив до нього через вiкно гетьман,- уважай на Олексiя. Я
його навмисне не попросив до сво║┐ карети, хоч дощ i хоч жаль менi, що
змокне хлопчисько".
"Вiн дiйсно нужденне вигляда║. Нiби жалi║ться кожному: miser et pauper
sum".
"Бачиш? Навiть сином царя невелике-то щастя бути".
Дощ-капусняк накрапав чимраз густiше. Орлик поставив комiр вiд сво║┐
довго┐ непромокаючо┐ бурки.
"А не запросив я царевича до сво║┐ карети раз тому,- говорив далi
гетьман,- бо знаю, що цар того не любить; вiн хоче, щоб син привикав до
во║нних трудiв, а по-друге,- тут Мазепа притишив свiй голос,- бо менi
треба буде повернути незабаром убiк та поступити до одного двора.
Розумi║ш?"
"Розумiю, милосте ваша. Значиться, треба робити так, щоб царевич того
не зауважив".
"Не iнакше".
"А якщо вiн спита║ться, де подiлася вашо┐ милостi карета?"
"Так скажеш тодi, що гетьман по┐хав iншим трохи дальшим шляхом, але
кращим i для важко┐ карети певнiшим, i що пiд вечiр нажене вас".
Орлик дивувався, як то скоро й легко приходять гетьмановi усякi викрути
на гадку.
Якраз тодi царевич минав гетьманову карету, бо Меншиков завернув був
його на хвилину з дороги (мабуть, якiсь тайнi iнструкцi┐ давав).
Мазепа оком знавця обкинув худорляву стать царевича, що творила сильний
контраст до гарного, рослого i здорового коня.