"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

I знов Тимковi затерпли ноги вiд жаху - вiн уявив, як борсалась
втiкачка. I як , як оце мить тому коня, затягло пiд кригу. Тимко зрозумiв
- це мiсце сатанинське. Бо ж коня затягло пiд кригу не по течi, а проти
течi. Тимко тричi сплюнув через лiве плече, перехрестився i проказав ту
потамну молитву вiд сатани, що його навчив дiд Пацюк.
Малий повернув назад по гребеню гори.
Але не ступив вiн i сотнi крокiв, як знов щось сталося iз погодою, i до
нього виразно до-линули голоси людоловiв.
Вони гукали, щоб невдалi рятiвники коня поспiшали, бо треба притьма
вертати в село.
Тимко став навколiшки i визирнув з-за бур'янiв.
Чомусь вершники хали снiгом по-пiд самими вербами. I собак взяли на
руки.
На одному конi хали обо. Довгомордий вимоклий - у сiдлi, а хазян
коня примостився позаду.
Один iз рятувальникiв пiдступився конем до довговидого:
- Отамане-пане! А часом отой цуцик... не палiй?!. Га?..
- Тобi з похмiлля привидилось...
- Е нi! Я добре запам'ятав слiди бiля смолярнi.
- Таке верзеш! Скiльки часу пройшло - i ти ще тi слiди пам'яташ? !.
- Та хiба то час - два тижнi? Та я х як зараз бачу!
- Та чого ти виправдовушся перед паном-отаманом. Iди та подивись!
Затятий слiдопит здибив коня i перекинув його через щiтку срiбно
осоки.
Та не ступив кiнь по кризi i двадцяти сажень, як крига пiд ним
затрiщала. Кiнь встиг вiд-штовхнутися заднiми копитами i просто вилетiв
назад в осоку.
- Хлопцi! - грiзно наказав отаман, - досить дурiти! Швидше до старо
вiдьми! Вона якраз пiч розпалювала...
- А цей байстрюк?!! Вiн куди подiвся?!! - не вгавав слiдопит.
- Нiкуди вiн не втече! Зараз собак треба рятувати. Собаки вiдпочинуть i
поженуть слiд!
I гайдуки погнали попiд вербами коней.
Гнiтючу тишу похмурого грудневого дня розшматувала стоголоса луна
кiнського чва-лу.
Малий озирнувся назад. Звiдси, з гори, було видно вiд краю до краю
велетенську бiлу сму-гу Днiпра, сковану кригою i припорошену снiгом.
I по тiй смузi вгору по течi посувались три чи чотири чорнi смужки.
Спочатку вiн не мiг второпати, що воно таке. А потiм згадав учорашню
розмову па-руб-ка з бабою.
- Зачекайте! Рибалки саньми везтимуть рибу. Ви до них i пристанете.
- Вони можуть нас виказати!.. Люди всякi бувають...
А дiвка мовчала. Тiльки зирила хижими чорними очима з-пiд зеленого
запинала. Все лице запнула, а для очей щiлину лишила. Ховала сво лице.
- Та не бiйся! Це ж рибалки! Люди твердi i вiрнi. Козаки, одним словом.
- I козаки, матiнко, бувають рiзнi. От за нами й гонять саме козаки...
- Та то ж панськi козаки! А в нас козаки правильнi, людськi.
- Нi, матiнко, нема в нас час. Та й крига товстенна, хiба не так?
- Твоя правда, синку. Та не поспiшайте однi йти...
Тимко, грузнучи в незайманому снiгу, поспiшив по гребеневi гори, щоб