"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Тод│ вже розбира║ться. Почина║ струшувати, обирати спухлими пальцями │з
себе бдж│л. Хоча в│н надягав личину, у нього спухле лице, шия │ руки. У
малого одне вухо в│двисло ледь не до плеча.
Дядько │з дна торби д│ста║ ладунку з жовтим мастилом │ змащу║ вухо
небожу.
Пот│м береться за свою губу.
Пекучий б│ль спочатку перетворю║ться на щ│мливу'сверблячку, а пот│м │
геть затуха║.
- Дядьку! Вони не прилетять сюди? Ви ┐х потравили димом?
- Що, що, П│внику! Я ┐м │ сот│в з медом лишив, щоб вони не подохли. Ось
восени повернемось │з Ки║ва, │ ще в│зьмемо... Ми цього року перш│ взяли
борть. Глек дамо ковалев│ за роботу. Решту в│зьмемо до Ки║ва. Багат│ люди
люблять подарунки... Ну, а наш│й прапрабаб│ понесеш шматок забоценя. А
б│льше - н│-н│!
- Можна мен│ ножа полизати?
- Бери.
Кривий бортницький н│ж, що ним соти п│др│зають, П│вник довго облизував.
А дядько лише сво┐ пальц│ обсмоктав, як зав'язав горщики липовим лубом.





БОЛОТНА РУДА

Челядники боярськ│ пакували припаси з комори, начиння для роботи на
будов│.
А дядьков│ П│внев│ хот│лося мати в Ки║в│ добру сокиру │ справну
рогатину.
От в│н │ вир│шив зварити крицю та й понести до ┐хнього с│льського
коваля, що славився сво║ю вправн│стю по вс│х околицях.
Дядько й неб│ж, т│льки задн│ло, взяли дерев'яний заступ, молоток,
здоровенний кош│ль на шлеях, щоб за спиною тягти, та й почимчикували до
висохлого болота через п│щан│ пагорби.
Дядько, поплювавши на долон│, заходився в│дкидати верхн│й шар земл│, в
якому поспл│талося кор│ння трави, в│дкрив чималий шмат п│щаного п│д┤рунтя,
розкопирсав п│сок │ д│стався до важко┐ червоно┐ речовини, що нагадувала
водночас │ глину, │ перетл│ле рослинне кор│ння.
Дядько так старався, що п│т з його чола аж сипався на п│сок, на
п│дсохлу св│тлу руду │ лишався там значками темних плямок.
Малий теж не байдикував - з кожно┐ грудки руди в│н старанно обтрушував
п│сок, занадто велик│ розбивав молотком. Небавом │ кошик був повний до
верха.
Коли дядько, крекнувши в│д напруги, п│дв│вся з повним кошелем на р│вн│
ноги, лозини аж зарип│ли. Однак дядько посп│шив уперто в глибину л│су до
вугляр│в,
П│вник п│дтипом пострибав за ним, тягнучи на плеч│ заступи, молоток │
гострий кийок для подр│бнення руди.
П│д легким пав│тром над ними шелест│ли молодими листочками берези.
А кр│зь аромат кв│т│в на сонячних галявинах вже пробивався здаля ┐дучий