"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

У натовп│ голосно засм│ялись.
Та П│вень лише закусив нижню губу р│вними б│лими зубами. Але... Але
│кла в нього виходили за меж│ │нших зуб│в. ▓ це зразу кидалося в оч│ людям.
Один чи дво║ глядач│в пом│тили дядьков│ │кла │ з острахом замовкли.
Дядько видихнув, завмер │ зразу ж пустив тятиву. Удар стр│ли був тако┐
сили, що вона пройшла кр│зь дошку │ виткнулась в│стрям на зворот│ майже на
два пальц│.
С│верянин легко нап'яв лука, в│дпустив тятиву │ легко, без шуму стр│ла
вп'ялася в око ц│л│.
Другу стр│лу дядько П│вень довго не пускав. Все не м│г вир│вняти
дихання. Друга стр│ла вдарила збоку в наконечник першо┐. ▓ перша
др│бно-др│бно затремт│ла опереним древком.
Натовп захоплено зарев│в, заплескав у долон│. С│верянин │ другий
стр│лець одночасно в│дпустили тятиви. У с│верянина стр│ла вп'ялася в те саме
око, у другого - в │нше око "личини'.
Настав час третьо┐ стр│ли.
С│верянин легко нап'яв лука │ його стр│ла впала в купу до перших двох.
Трет│й стр│лець ледь схибив - стр│ла в│д│йшла наб│к трохи.
Дядько набрав повн│ леген│ пов│тря, натяг тятиву, видихнув спок│йно │
зразу ж випустив стр│лу, не давши остаточно вир│внятись диханню. Калена
стр│ла дзв│нко вп'ялася в к│нець мальованого носа.
Натовп розчаровано загогот│в, почулося голосне кепкування. Хоча за
хвилю перед тим йому кричали славу, ляскали в долон│.
Хтось крикнув, що в нього не лук, а самостр│л, що йому нема чого
змагатись, хай би краще овес в│д кабан│в стер│г.
Але дядьков│ стр│ли, а це вс│ бачили, найсильн│ше били по ц│л│. Вс│ три
стр│ли пройшли кр│зь дошку в│стрям.
Б│льше охочих лучник│в не було. ▓ сурмач задуд│в к│нець стр│льби. ▓
показав св│й довгий бич з позначками-карбами. ▓ отроки, що м│ряли в│дстан│
м│ж стр│лами │ карбували на сво┐х бичах, показали сво┐ рези.
▓ все сходилось. Н│яких суперечок не було. Найкращим лучником виявився
т│верець. Пот│м с│верянин. Пот│м варяг. А дядько П│вень був четвертим.
Староста прив│тав стр│льц│в │ пересипав у шапку все, що поставив кожний
│з стр│льц│в п│д заставу. Хто резану, хто ногату, хто намистину, хто
перстень, хто сережку, хто нав│ть литу пряжку.
Переможець одержував всю заставу.
Т│верець подякував старост│ │ закликав лучник│в до за┐зду випити
доброго грецького вина.
Стр│льц│ прокричали йому славу │ понесли до за┐зду на руках.
Вже над головами сво┐х нос│┐в т│верець закликав дядька в за┐зд. Але
дядько П│вень мовчки показав: "н│!" │ лишився змагатись у боротьб│.

БОРОТЬБА

У боротьб│ дядько подолав лише чотирьох городян, що були трохи важч│ за
нього. В│н ┐х ус│х кинув на землю.
Але коли проти нього став варяг, н│чого дядько П│вень не м│г уд│яти.
Варяг схопив дядька за пояс │ легко перекинув через стегно. Дядько сильно
вдарився лицем об землю. Кров зачур│ла в нього з носа │ з губи. В│н не м│г
н│як спинити кров, йому довелося спуститись вниз через Под│льську Браму до