"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Лучники накладали на тятиву стр│ли, п│дтягали двома пальцями правиц│ до
вуха, п│др│внювали напрямок стр│ли │ розгинали пальц│.
Дзижчали, бринькали тятиви │ стр│ли з│ свистом мчали до ц│л│.
З першо┐ тр│йки найкраще стр│ляв той, хто мандрував по княжих землях │
полював на всяке др│бне птаство.
Сурмач без жарт│в │ зневаги закарбував стр│ли трьох перших стр│льц│в │
викликав наступних.
▓ з кожною тр│йкою нових стр│льц│в стр│ли лягали все купн│ше │ все
вище. В "груди" ц│лям вже н│хто й не посилав стр│л.
Стр│ляли печен│ги з невеликих, майже зовс│м рогових лук│в. Чудини - │з
довгих наб│рних дерев'яних лук│в.
П│вник був при румаков│. А румака дядько поставив п│д паколля боярсько┐
садиби. Хлопчик возс│дав у карбован│м дерев'ян│м с│дл│. Одн│║ю рукою в│н
стискував пов│д, а другою вхопився за верх пакола.
▓ коли почали силитись у натовп│ крики, гам│р, см│х, │ до всього
засурмила сурма │ вдарили по бубону, малий в│дчув, що шк│ра в коня стала
гаряч│ша, а дихання зробилося р│дшим │ глибшим.
Згори П│вников│ було добре видно лучник│в при б│л│й смуз│.
Чи з-за малого зросту, чи того, що в│н стояв н│би осторонь, │ його не
прим│тив зразу сурмач, але П│внев│ п│д│йшло стр│ляти з найкращими
стр│льцями.
▓ коли сурмач призначив стати до риси ще трьом, то один з них,
б│лобровий червонолиций варяг сказав намалювати людську личину на його ц│л│.
На товст│й м'язист│й ши┐ мав кручену ср│бну гривну - нагороду князя.
Один з отрок│в швидко видерся на стовпа │ вуг│ллям намалював "лице".
Варягов│ стр│ли попали одна в око, друга в носа, а третя - межи оч│.
Його суперники теж непогано стр│ляли, але все ж у нього стр│ли лягли
купн│ше.
П│сля варяга став ще один з ярославових во┐н│в - т│верець. Зарослий
чорним пухнастим волоссям │ по грудях │ по руках чолов│к. Лук у нього був чи
не найменший з ус│х стр│льц│в. ▓ не ст│льки було в ньому дерева, як пластин
з рог│в сайгака та варених турячих сухожиль.
Т│верець теж попрохав намалювати личину. ▓ бив так точно, що вс│ три
стр│ли вп'ялися в праве око.
Натовп захоплено кричав, славив т│верця, бо так, як в│н, ще сьогодн│
н│хто не стр│ляв.
Д│йшла, зрештою, черга до П│вня.
Поряд з ним стояв чубатий стр│лець, один з молодших княжих во┐н│в.
Казали люди, це малий власними вухами чув, що це один з охоронц│в самого
кагана Ярослава. Хтось сказав, що мечник в│н найвправн│ший. ▓ в│н попрохав
намалювати ц│ль.
А дядьков│ П│внев│ д│сталась варягова ц│ль.
Дядько П│вень нап'яв свого великого товстенного лука. Був в│н весь
ретельно обвитий тонкою шовковистою смужкою берести, щоб волога не
послабляла дерева. Лук у дядька був такий великий, н│би його зробили не для
стр│льця, а щоб на самостр│л насторожувати проти л│сового зв│ра.
Лук найб│льший, а зросту П│вень серед стр│льц│в найменшого.
Наклав П│вень на тятиву кленову легку стр│лу з каленим тонким
наконечником. Як напинав тятиву, було чути, як тр│скотить, рипить дерев'яна
кибить луку.