"Юрий Логвин. Дiвчата нашоп крапни (укр.)" - читать интересную книгу автора

дн│, то тепер у деяких к│мнатах без передиху гуд│ли вже трет│й тиждень.
Через т│ верем│┐, коли особливо посилювалось п'яне гасання з поверху на
поверх, наша чергова, фундаментальна │ спок│йна, як сф│нкс, Фа┐на,
в│дключала л│фт часом │ вдень.
Мен│ в оч│ впала кароока тугот│ла д│вчина певно тому, що у всьому цьому
сес│йному вертеп│ йшла обережненько поп│д ст│ною сход│в │ тягла великий стос
книжок.
"Чому ж ┐┐, таку охайну │ зграбну, не пом│чав ран│ше? Дивно..."
Та часу в мене на роздуми не було │ я прив│тався │ назвав себе.
По ┐┐ обличчю мен│ зразу стало ясно -- вона знала про мене │ чека║ мо┐х
подальших крок│в. Тому й не тягнув │з всякими там поясненними │ зразу ж
запросив до себе.
Вона т│льки спитала, чи можна буде читати книгу. Ну, звичайно, можна.
Яка тут може бути мова. Головне, щоб не дуже крутилась.
-- Я спок│йна, можу довго сид│ти нерухомо.
▓ справд│, в перший день позування, тобто 23 червня 73 року, вона
сид│ла непорушно │ читала досить товстий томик поез│┐.
Про таку модель можна було т│льки мр│яти. С│ла │ завмерла. Як на щастя,
я дуже економно користувався сво║ю кульковою ручкою. Н│ до того, ан│ п│сля
того, н│ в кого я под│бно┐ кульково┐ рукчки, коричневого кольору, не бачив.
Мен│ ┐┐ ще в Ки║в│ подарував один зальотний │║зу┐т-м│с│онер. Казав, що на
заход│ стежать за мо┐ми доробками. Я тод│ над цим д│лом посм│явся. Але в
травн│ вже 92 зовс│м │нша людина з-за бугра сказала мен│, що мо┐ роботи мали
тод│ усп│х. Може тому мен│ не давали дихати? Хоча й не били в│дверто.
На товстому крейдяному папер│ коричнева паста йшла р│вненько-р│вненько,
без жодно┐ "галушки", що завжди бува║ нав│ть з найкращими кульковими
ручками.
Першого дня ми не розмовляли. Я можу розмовляти без всякого зусилля п│д
час сеансу. Але коли можна не розважати натуру р│зними базаринками, то
працювати набагато легше.
Мо┐й модел│ малюнок сподобався │ ми домовились, що наступного дня я
зайду до не┐, бо вона ще не зна║ свого розкладу.
К│мната мо║┐ модел│ була така ж гола, як │ вс│ к│мнати 4 ж│ночого
поверху. А де не бував -- там нев│домо мен│, чи був там якийсь чисто ж│ночий
затишок.
▓ от в ц│й с│р│й камер│, мов у як│йсь величезн│й кл│тц│ зустр│лись три
дивн│ птахи: моя тугот│ла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога,
як паризька манекенниця, д│вчина з величезними св│тлими очима; │ якась
шорстка, гостра │ нестримна в рухах, зовс│м с│ра д│виця.
Оск│льки моя тугот│ла модель не була об'║ктом мо┐х зальот│в, то я не
вважав безтактним зразу ж почати аг│тац│ю "манекенниц│". Моя модель це
сприйняла зовс│м спок│йно. Але от с│ра птаха почала то запалювати, то гасити
сигарету, ходити по к│мнат│, совати книжки на стол│. Пот│м поклала одну
недопалену сигарету до бляшанки з-п│д консерв│в │ впритул п│д│йшла до мене.
-- Треба поговорити. Вийдемо.
Вийшли в коридор. Т│льки зачинились двер│, с│ра птаха рвонулась до
мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Палила чортяч│ кубинськ│, зда║ться,
"Легерос".
-- Ти от що -- малювати -- малюй!... Але щоб мен│ не було н│чого
такого...