"Юрий Логвин. Дiвчата нашоп крапни (укр.)" - читать интересную книгу автора

Т. Я. враз протверез│ла │ спинилась: "Чого регочеш?"
А "Борець" │ скажи, що його "Сп│вак" попередив про оту ┐┐ примху.
Т. Я. встала, вдяглась │, як "Борець" ┐┐ не умовляв, п│шла геть.
А вс│ детал│ "За┐ка" тому так добре знав, бо в│н ще на той час, по
протекц│┐ свого знаменитого дядька, виконував службу │ коменданта, │
│нтенданта того хитрого художнього будиночку у вишнев│м рясн│м саду.
▓з сумом згадую свого п│онервожатого. Жива була душа -- п'яний, як ч│п,
а почнеш говорити з ним про мистецтво, а в│н тоб│ хоч яке завгодно м│сце з
Гололя проциту║. Чи пор│вня║ якийсь фрагмент з "Двох грош│в над│┐" з
"Кубанськими козаками". Хоч як в│н пив до к│нця сво┐х коротких дн│в, та
розуму не пропив, а от т│ло знищив.
РЕВНОЩ▓

В│кна мо║┐ к│мнати на останньому поверс│ гуртожитку дивились на сх│д. ▓
червневе сонце не давало мен│ пересипати. Отож │ виходило, що я вставав,
коли чайки з водосховища густою хмарою лет│ли на поживу до Останк│нського
м'ясокомб│нату.
Таких довгий │ св│тлих робочих дн│в, як на початку л│та 73 року у мене,
зда║ться таки, б│льше не було. Н│, не так -- б│льше я вже н│коли не був у
кращ│й форм│, бо н│коли ст│льки не малював. Не випускав альбома з рук н│ на
лекц│ях, н│ п│сля лекц│й. Вчився в л│т│нститут│, а не писав зовс│м.
Портрети │ гола натура, як не щодня, то через день. Часом робив начерки
в зоопарку. Ну й фантастичн│ скарби музе┐в Б║локам║нной. В│д Сх│дного музею
на Обуха до музею Пушк│на на Волхонц│. А виставки, а верн│саж│?!. ▓
б│бл│отека ЦДЛ з прив│тними б│бл│отекарками, як│ мене частували св│жиною з
образотворчого мистецтва. Завжди придивлявся до того, як дивились │ що
бачили велик│ майстри, чи з │менем, чи без │мен│ вони лишились в плин│
│стор│┐. Для мене вс│ вони були велик│, бо у вс│х у них було пильне око │
гаряче, пристрасне в│дчуття природи. ▓ нема║ значення, наск│льки вони
вправно волод│ли класичною перспективою чи знали анатом│ю. Якщо вас самих
ц│кавить життя, якщо ви до нього не байдуж│, то ви зразу в│дчу║те, кого
хвилювало неймов│рне розма┐ття │ пишн│сть, невблаганна минуч│сть │
неповторн│сть буття. Хто б це не був! Чи великий анал│тик Дюрер з його
нищ│вним р│зцем, до якого й лазеру ще далеко; чи близькозорий перський
м│н│атюрист, що схилив чалму до самого аркуша дорогого самаркандського
паперу │ очеретяним каламом в│в пружну л│н│ю звабних т│л чорнооких
купальниць-гур│й.
Все було б добре, та за к│лька дн│в я мав полишити асфальтов│ лани
метропол│┐ │ вертати до Богоспаса║мого града Ки║ва.
Там вже р│к, як пройшов погром. ▓ при згадц│ про це ставало якось
непевно. Хоча я плив самопливом │ не гуртувався з купкою десидент│в, на душ│
було якось мулько. Бо ж я │ не холуйствував перед номенклатурними
"ш║стьорками" в│д мистецтва. Одначе, робота йшла чудово, │ не зважаючи на
передчуття всяко┐ гидоти, що повн│стю збулось у Ки║в│, настр│й був, можна б
сказати, п│днесений. Хоч я │ посп│шно пакував всяке сво║ шмаття, надбане за
роки навчання, продовжував малювати щодня.
З початку червня гуртожиток став ще галаслив│ший, ще божев│льн│ший.
Пона┐хало всякого люду, якихось курсант│в на всяк│ там конференц│┐, сем│нари
та скорочен│ курси по п│дготовц│ соцреал│стичних │нженер│в людських душ.
Якщо протягом року в стипенд│альн│ дн│ пиятика тривала максимум три