"Юрий Логвин. Дозвiл на помсту (укр.)" - читать интересную книгу автора

│сма┐л│т│в. Хрестоносц│ ж називали ┐х асасинами, тобто пота║мними вбивцями.
Ватажки войовничих │ п│дступних асасин│в досягли неабияко┐ могутност│ -
в│д одного ┐хнього │мен│ тремт│ли │ хрестоносц│, │ во┐ни │сламу. ▓сма┐л│ти
не п│дкорялись н│як│й влад│, жодн│й держав│, називали себе захисниками
чисто┐ в│ри. Але й н│коли не забували придбати чуже добро, ухопити чиюсь
калиту │з золотом. Сво┐х в│дважних во┐н│в посилали проти вс│х. Часом нав│ть
винаймали комусь за золото, як ото верблюда. ▓ було ┐м байдуже, цим ревнителям
чистоти │сламу, чи був покупець християнин чи мусульманин. Аби золото платив
повною вагою та щоб найвищо┐ проби. Ватажки асасин│в добре зналися на злат│,
│ на ф│лософ│┐, │ на в│р│. Але во┐н│в сво┐х не вта║мничували в ц│ реч│,
вимагали т│льки бездоганно виконувати накази.
Було якраз замирення м│ж хрестоносцями
та фортецею асасин│в. Султан Салад│н загрожував │ тим, │ другим - в│н починав
збирати докупи арабськ│ земл│ й крок за кроком вит│сняв хрестоносц│в │з
┐хн│х волод│нь...
Хусейн дивувався, чому не надсилають
йому товариша, як об│цяли. Пот│м подумав, що це його не стосу║ться. Хоча...
це його таки стосувалося. Адже чи буде в│н падати на хрестоносця один,
чи вдвох │з товаришем - це далеко не одне й те ж. Але саме через те, що
в│н ран│ше ставив соб│ багато запитань │ не вм│в ┐х утримати при соб│,
його, найкращого з учн│в, завжди наздоганяли невдач│ та покарання...
В│н згадав невелике м│стечко на узбережж│,
куди вдерлися хрестоносц│, │ закутий у сталеву шкаралущу велетень потягся
зал│зною рукою до його старшо┐ сестри. Закричала, запевняючи, що вона християнка,
а не мусульманка. Роздерла сорочку, щоб в│н бачив ┐┐ нат│льного хреста.
Зайда не спинився, роздер сорочку до к│нця. Нагу схопив ┐┐ │ повол│к до
сво┐х слуг. Сестра щосили кричала. Старий батько кинувся до зайди. Благав
його, вчепився за плащ. Але хрестоносець в│дтрутив його в│д себе, │ старий
рибалка впав на с│тки. Схопив ост│ довгоклюг│ - │ знов до кривдника. Та
ударом списа завалили старого. Так маленький Юсуф, тод│ ще християнин,
познайомився з│ сво┐ми однов│рцями з-за моря.
В│дтод│ почались понев│ряння. Мати забрала
його та двох дочок маленьких │, хоч була християнка, подалася в м│сто,
що було п│д охороною мусульманського в│йська. Там вони жили к│лька рок│в.
Мати з доньками прали для багатих одяг. А пот│м д│вчат, тому що вони були
християнками, як полонених, правитель узяв соб│ за наложниць.
▓ саме тод│, десь через м│сяць, цього
правителя м│ста при виход│ з мечет│ ножем убив асасин та поб│г по м│сту
з криком: "Слава Г│рському Старцев│!" До нього боялися п│д│йти. Здаля охоронц│
метали пращами кам│ння, били стр│лами. Його б│лий одяг лопот│в на в│тр│.
За ним б│г малий Хусейн, що тод│ звали його Юсуфом, │ кричав: "Слава! Слава!
Слава!" На малого звернули увагу, почали ганятись за ним по вулицях. Вже
його, здавалось, наздогнали. Раптом хтось схопив хлопця за руку │ затяг
у якусь темну щ│лину. Це був той пота║мний чолов│к, що доглядав за вбивством
правителя м│ста │ повинен був допов│сти про все стар│йшин│ │сма┐л│т│в.
Так було в орден│ заведено │з самого початку, в│дколи перший стар│йшина
захопив п│д свою владу неприступну г│рську фортецю │ став зватись Г│рським
Старцем.
Так от цей правитель м│ста пооб│цяв
Старцев│ велик│ грош│ та п│льги, коли йшов до влади. А як з допомогою хоробрих