"Володимир Малик. Черленi щити (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Володимир Малик.

Черленi щити


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Русичи великая поля чръленыя щиты прегородиша!_
"СЛОВО О ПОЛКУ IГОРЕВIМ"



РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Мiсяць лютий лiта 1184-го видався на Посуллi, як i по всiй Руськiй та
Половецькiй землях, снiжним i суворим. Рiки й озера закувало мiцним
крижаним панциром, степи лежали пiд товстим покровом слiпучо-бiлого снiгу
мертвi, безмовнi, а сосновi бори та березовi га┐, здавалося, дрiмали в
холодному тихому снi, осяянi блискучим сонцем.
Лише звiрi та птахи iнодi порушували цю застиглу морозяну тишу. То
раптом десь на видноколi застугонить мерзла земля пiд копитами тарпанiв,
що, збиваючи снiговi вихори, мчать хтозна-куди, то з глибокого байраку
долине вовче виття, то з голубого неба шугоне зi свистом униз, на здобич
сокiл-гострозорець.
Ось тако┐ сонячно┐ морозно┐ днини по заснiженiй рiвнинi, що розкинулася
мiж рiчками Хоролом та Сулою, поволi ┐хали на захiд, з Половецько┐ землi в
Руську, два вершники - старий i молодий. Обидва в латаних,
ношених-переношених, але теплих - вовною назовнi i вовною всередину
половецьких кожухах, що сягали колiн, у волохатих баранячих шапках та
стоптаних постолах з кожушини, пiдшитих цупкою повстю. пхнi конi були
худi, стомленi i через силу брьохалися в глибокому снiгу, ледве волочачи
ноги.
Один з верхiвцiв, старший, бородатий, зiгнувся, важко дихав, безупинно
хапався за груди i натужно заходився хрипким кашлем. Молодший ┐хав поруч i
пiдтримував свого супутника, щоб не впав з коня, а коли той задихався i
закочував очi пiд лоба, розпачливо шепотiв.
- Чекай, отче, не вмирай!.. Скоро-скоро Сула... А на тiм боцi. - Руська
земля... Переяславська... Там - сво┐ люди, не дадуть загинути...
Доберемося додому... На Сейм...
Коли старшому ставало легше, вiн збивав з бороди паморозь, з натугою i
гiркотою в голосi вiдповiдав:
- Додому?.. Не доберуся я вже додому... Вiдчуваю, як тануть мо┐ сили...