"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

новi турецькi загони.
Комендантський дiм - колишнiй дорошенкiвський больверк - було
розтрощено прямим попаданням бомб. Комендант, окольничий Ржевський, весь
час був разом з стрiльцями на стiнах. Побачивши, як у пролом ринули турки,
вiн, на чолi горстки во┐нiв, кинувся назустрiч ворогам, щоб вибити ┐х у
поле, але сили були занадто не рiвнi. Порубаний шаблями, окольничий
Ржевський упав мертвий на гарячу, мов присок, землю.
З цього часу захисники Нижнього мiста, не зумiвши вiдкинути яничарiв i
забити проломи в стiнi лантухами з землею, почали здавати вороговi одну
вулицю за одною, Надвечiр стало ясно: Чигирин не втримати... I тодi
трапилося найстрашнiше: рештки сердюцьких i стрiлецьких полкiв покотилися
до Калинового мосту, ┐х було небагато, та, зiбранi в одному мiсцi, вони ще
могли б на деякий час зупинити ворога. Однак страх i вiдчай уже пойняли
серця воякiв. До того ж майже всi старшини, а серед них комендант
Ржевський, полковники Рубан i Коровка, були або забитi, або пораненi.
Сотнi людей, втративши вiру в те, що Чигирин ще можна захищати, кинулися
до мосту. За ними погналися яничари. Старий пiдгнилий мiст не витримав
величезно┐ ваги, тисняви i нестримного бiгу - з трiском розвалився,
ховаючи пiд уламками у глибинi Тясмину тих, хто був на ньому. Крик болю,
жаху пролунав на передмо-стi! Люди плигали у рiчку i вплав намагалися
досягти того берега. Одним це пощастило зробити, iншi, зокрема пораненi та
тi, хто не вмiв плавати, тонули на глибокiй ямi. Та це жахливе видовище не
зупиняло заднiх: страх перед яничарами був сильнiший за смерть у водi...
Генерал Гордон з уцiлiлими во┐нами сво║┐ дивiзi┐ та сердюками
полковника Коровки, якi пiсля поранення полковника перейшли пiд його руку,
боячись оточення, залишив стiни Верхнього мiста i зачинився у фортецi.
Наступали останнi години геро┐чно┐ оборони Чигирина.



9

Во║вода Ромодановський бачив у зорову трубу, яких зусиль, яко┐ мужностi
i кровi коштувало захисникам Чигирина вiдбиватися з ранку i до ночi вiд
усе нових i нових яничарських полкiв. Зда║ться, живi люди, яких до того ж
було в десять разiв менше, нiж нападникiв, не могли витримати такого
напруження. Злiтали в повiтря стiни, падали будинки, лопалися, пiднiмаючи
в небо чорну землю, турецькi бомби i мiни, дим. котився, як осiннiй
туман... Упало Нижн║ мiсто, загинула бiльшiсть його захисникiв... Та
Чигирин не здавався - стояв! З фортецi раз по раз гримiли залпи гармат i
гакiвниць, трiщали мушкети i тульськi пiщалi, на вежах майорiли прапори:
малиновий - козацький, голубий - з ликом святого Георгiя - дивiзi┐
Гордона.
Надвечiр турки пiдтягли гармати - почали обстрiлювати замок. До ворiт
пiдвезли таран - i глухi удари, що долетiли аж за Тясмин, струсонули
могутнi стiни. Тисячi яничарiв дерлися по крутiй Кам'янiй горi уверх, до
фортецi.
Та все ж Чигирин стояв!
Однак у серце во║води закрадалася неясна тривога.
Вона не зменшилась i тодi, коли всюди, крiм Чигирина, припинилися бо┐ i