"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пастухами-балканджiями з наказу гайдутинських во║вод попереднiх часiв.
Були вони приземкуватi, непоказнi, але надiйно захищали вiд осiнньо┐
сльоти i зимових холодiв.
В одну з таких заснiжених, похмурих долин привiв свiй загiн во║вода
Младен. Поховавши Анку, вiн жодного дня не хотiв зостатися там, де все
нагадувало про не┐. До того ж його тягла до Слiвена жадоба помсти над
Гамiдом.
Поки гайдутини рубали дрова, розтоплювали в колибах печi, готували
гарячу страву, Драган, перезувшись пiсля довгого переходу в сухi чоботи,
пiдiйшов до во║води.
- Гадаю, бай Младене, менi не завадить прогулятися до мiста. Мусимо
сповiстити наших людей, де ми розташувалися.
- Ти стомився, Драгане.
- Однак вiдпочивати нiколи. Сафар-бей досi прибув до Слiвена, i нам
необхiдно знати його намiри щодо нас. Також цiкаво дiзнатися, що поробля║
Гамiд...
- Ти справжнiй юнак[10] , Драгане! Якщо менi доведеться перейти в
кращий свiт, я розпрощаюся з землею без жалю: ти продовжиш ту справу, за
яку я боровся все життя! - сказав з почуттям во║вода. - Ну, що ж, iди! Але
будь обережний...
Драган пiшов.
Повернувся вiн несподiвано. Перед свiтом. Младен чекав його тiльки на
другий день надвечiр, тому був здивований, коли побачив свого молодого
другаря, запорошеного снiгом, у сво┐й колибi.
- Що трапилось, Драгане? Ти повернувся з пiвдороги?
- Так. Але не сам. Зi мною - бай Димитр... Нам обом пощастило: вiн
поспiшав iз Слiвена в наш стан, де нiкого б не застав, а я чимчикував до
Слiвена, де марно розшукував би бая Димитра, - тож мусимо дякувати всiм
святим, що почалася вiхола. Вона загнала нас до схрону в печерi Ведмежiй,
де ми й зустрiлися, на вза║мну радiсть обох.
- Де ж Димитр? Клич його сюди! - Во║вода накинув на плечi кожуха,
роздмухав у челюстях печi вогонь. - Вiн, певне, ма║ багато чого
розповiсти...
- Так, вiн прийшов не з порожнiми руками. Я приведу його зараз!
Через хвильку до колиби зайшов Димитр, збив з довгих обвислих вусiв
снiг. Младен обняв його, посадив бiля вогню. В колибi прокинулися всi:
Звенигора, Спихальський, Грива, Златка, Яцько, Якуб. Кожного цiкавило, з
чим повернувся Драган.
Марiйка подала на стiл хлiб i смажену козлятину, але Димитр не
доторкнувся до ┐жi. В печi розгорiлися сухi смерековi сучки, i полум'я
освiтило обличчя болгарина. На ньому лежала важка втома, - видно, не легко
було продиратися заснiженими гiрськими манiвцями. В очах просвiчувала
стурбованiсть.
Та, власне, всi розумiли, що тiльки дуже важлива причина змусила бая
Димитра покинути Слiвен i самому, не чекаючи гайдутинського гiнця,
вирушити в гори.
- Що трапилося, бай Димитре? - спитав во║вода, потискуючи гостевi руку.
Бай Димитр важко зiтхнув.
- Бая Станка скатовано...
- Як? Хто це зробив?