"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

i гайнув у кущi. Вiзники тпрукнули коням, i невдовзi спiйманий Iлько
Вовчик знову вмостився на возi. Нарештi дiсталися до великої галяви у
лiсових хащах, квiтучої та гарної, приголубленої сонцем. Птаство щебече,
бджоли i джмелi цiлуються з квiтами.
Монастирськi слуги позносили всiх з возiв, всадовили i поклали на землю,
вклонилися, прощаючись з розгубленими смертниками, попрощалися й
благословили: "Господь же iз вами".
- Конвiсар Лука Вивiрка, зброяр Осика, челядники Карагода, Дужий i Юрко
Вляк, драч Охрiм Кирикович, Данило Смальцюга, воловець Лемiшка, Миколай
Бичун, гончар Сагайдак...
"Повернувшись, усе, як було, розказали в Лаврi. Архiмандрит похвалив
вiзниць за добре дiло, i хутко забули всi за житейськими клопотами i
служiнням Боговi милосердному про останню земну мандрiвку безсмертних, уже
майже безтiлесних душ своїх горопашних ближнiх, тепер уже недосяжно
далеких...".
Янгол покинув писати, випростався, зiтхнув, iз заздрiстю подивився на
сонного Змiя, що геть розiмлiв на сонечку.
На клапоть паперу чиясь рука не дуже впевнено наносила штрих за штрихом.
Пiд олiвцем проступало жiноче обличчя.
- Валентино Вовчик, до тебе з кiностудiї прийшли, - до лiкарняної палати
встромилася голова прибиральницi.
Одна з мешканок палати шарпнула шухлядку, увiпхнула туди незакiнчений
автопортрет, люстерко, куди зазирала малюючи, витягла косметичку з
макiя-жним причандаллям, звичним помахом зробила губи-шоки-очi, похапцем
натягнула халат i вiйнула до дверей.
У коридорi Валентину перейняла заплакана жiнка.
- У вас нема сигарети?
Валентина мовчки дiстала пачку з кишенi.
Жiнка жадiбно затягнулась i схлипнула:
- Мене завтра рiзатимуть. Валентина схилила голову на плече.
- Сестра дєжурна i списка дала, що до операцiї треба пiдготувати. Сказала,
банку лiтрову принести, з кришкою, - сльози у жiнки потекли ряснiше, -
вона сказала, що для моїх органiв, якi на операцiї вiдрiжуть.
- їх вам вiддадуть? - щиро здивувалася Валентина.
- Та-а, - вiдмахнулася хвора, - я в неї теж спитала. А вона як закричить,
ви, каже, здурiли зовсiм, хто вам їх вiддасть. Це нам, каже, на препарати
треба, а де ми на всi вашi органи банок з кришками наберемося...
- Не плачте, - Валентина застiбнула на жiнцi ?удзика казьонного халата. -
Везуть хворого пiсля операцiї, а вiн жалiбно так санiтаровi каже: "Може, в
реанiмацiю?" А санiтар йому: "Лiкар сказав у морг, значить, у морг".
Жiнка закашлялась останньою затяжкою.
- Жарт, - твердо сказала Валентина, - ось ви вже i не плачете. А сигарети
вiзьмiть, в мене ще є.

38
Валентина йшла довгим коридором i розмiрковувала, чого це чоловiки так
липнуть до неї. Ну хоч би один проминув. Ось же йдуть, люди як люди. Хто
подивиться, а хто й нi, як оцей в самопальному "адiдасi". Аналiзи свої в
майонезнiй банцi несе, боїться розхлюпати. Зробимо експеримент: заступимо
йому дорогу, наче випадково, перехопимо погляд i зробимо очима отак. Єсть