"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

контакт! Валентина усмiхнулася - ну хоч би один проминув.
У кiнцi коридору стовбичив невисокий дiдок, на зморшкуватому обличчi якого
наче хтось клоччя м'яв.
Вiн справдi таки працював на кiностудiї. Пройшов великий життєвий шлях вiд
актора, виключеного за клiнiчну профнепридатнiсть навiть з провiнцiйного
театрального вузу, до улюбленого кiнорежисера райкомiвських секретарiв i
комсомольських хворобливо-ентузiастичних з'їздiв. Новiтнi часи заскочили
його зненацька й вибили з насидженого сiдла. Гаплик пiдкрався непомiтно.
Спробував був екс-трибун прибрати з своєї творчої вiтрини залежаний
непотрiб доби недоразвинутого соцiалiзму i стати митцем, а як поталанить,
то й митцем, але... Як у тому анекдотi про Ленiна: кепочку зняти
неважко... Або з народного: старий вiл з борозни не зверне.
"Старий" - навiть слово огидне, бридке, мерзенне. Старiсть - це ворог
бiльший, нiж усi вороги радянської влади вкупi. Проти нього вiн боровся,
бореться й боротиметься до скону, аби бути з-помiж усiх наймолодшим
покiйником. У неписаних анналах студiї не на останнiй сторiнцi занотований
випадок, що трапився, коли мiняли в черговий раз партiйнi документи.
Почистити себе треба було не пiд Ленiним, а пiд секретарем парткому,
апетитною жiночкою у красивому перманентi, яка прискiпливо перевiряла
довiдки й дипломи, свiдоцтва про народження i шлюб, телефоннi рахунки i
направлення на аналiзи. Бо творцi, вони хоч i комiсари iдеологiчного
фронту, але ж, трясця їхнiй мамi, п'ють. I женяться кожен рiк. А
пiдженюються, скiльки стане снаги i фантазiї. Як казав один з безсмертних
директорiв кiностудiї, колишнiй матрос-аврорiвець, з цим колективом можна
було б працювати, якби не знiмальнi групи.
Так от, наш тодi ще провiдний i вже майже заслужений обережненько так
виправив рiк народження у паспортi. З одинички зробив сiмочку. I вийшло,
що народився вiн не компрометуючого двадцять першого чи там одинадцятого
або взагалi дев'ятсот першого, а на цiлих шiсть рокiв пiзнiше. Перевiрка
з'ясувала, що до школи наш молодець пiшов не в сiм, як усi пересiчнi дiти,
а в рiк, до технiкуму вступив у дванадцять. Навiть на роботу його взяли
неповнолiтнiм. Все це виказала та клята одиниця, що в рештi документiв
залишалася невиправленою. Скандал зашпатлювали, бо партiя цiнувала свої
кадри, не на докiр будь мовлено теперiшньому нью-керiвництву.
У тi часи, коли контрреволюцiя, на жаль, з'їла революцiю, чи революцiя
нарештi з'їла контрреволюцiю, чи вони поїли одне одного, хто їх з рядового
електорату (даруйте на словi) розбере, наш герой вiдчайдушне чiплявся за
життя обома руками. Плюнув на регалiї i подався тихо, по-пенсiонерськи у
середню ланку творцiв, радiючи, що хтось ще знiмає на конаючiй студiї кiно
i бере його на работу старшим куди пошлють. Не зрадив себе лише у головнiй
пристрастi - у боротьбi з вiком i не втратив жаги до жiноцтва.
Подейкували, що вiн свого часу пере- (як би це пристойнiше сказати, не
знаю, то вiзьму словник на лiтеру "пере" i прочитаю: перев'ялив,
перегвинтив, переглянув... Нi, не те. Переграв. Це вже ближче. Перегрiв.
Ще теплiше. Передоїв, перехарамаркав, перештемпелював... Обирайте самi
будь-який евфемiзм) майже всю студiю з околицями. Це вiн сам розпускав про
себе такi плiтки i страшенно тiшився, коли на нього ходили дивитися, як на
якийсь сексуальний перпету-ум. Аномалiю, по-простому. Вiн розумiв
футболiстiв, якi при пенальтi затуляють долонями найдорожче i найцiннiше,
що в них є.