"Юрий Мушкетик. Крапля кровi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

щось, нiби образа, нiби невдоволення. Нi, Прокопу Гордiйовичу достеменно
вiдомо, що саме. Чому Олег не вловив батькового настрою? Чому не
вiдгукнувся душею? Адже ж нiби не камiнне ма║ серце. Батько зна║: Олегiв
свiт зiтканий нехай i з книжного павутиння, але тонко, душа його здрига║
вiд кожного дотику. Навiть бiльше, нiж би хотiлося йому. I в кого вiн
такий? По┐дуть рибалити, батько лашту║ вудки, а Олег побреде кудись i
часом повернеться аж надвечiр. А то вклякне над кручi║ю, годинами
дивитиметься, як закручу║ вона смертельну спiраль. Що там бачить? А може,
не бачить нiчого? Покличе його Кiндратович, а вiн навiть не оглянеться.
"Хiба я вам заважаю?"
I от сьогоднi... "Мабуть, син просто не помiтив, - шука║ собi
заспоко║ння батько. - А може, втiкав од чужого горя, боявся виказати перед
Лiлею слабодухiсть?"
"Нi", - скрушно зiтха║ думкою, просту║ нею наперекiр власному бажанню
до правди.
В Олеговi дивно сплелися вразливiсть i холоднiсть, чуйнiсть i
черствiсть. Батьковi тривожно, щоб та легка паморозь не затвердiла в кригу
i щоб вразлива нервознiсть не пощербила душi.
Турботами й гомоном котилося повз них мiсто, i кожен ввук, кожне його
зiтхання - знайомi й звичнi, - вони не перетинали Холодових думок. Прокiп
Гордiйович вже давно врiс в той гомiн, вiн просто не помiчав його. I коли
iнодi боронився вiд нього, то лише за iнерцi║ю. Як i всi, хто оббiгав сво║
дитинство стежками й обнiжками i вже до кiнця життя вважа║ себе селюком.
Мовляв, все це - несправжн║, справжн║ - там. Тодi й вiн дума║ про мiсто,
як про шматочок землi, до якого зiйшлися з зелених просторiв люди,
забетонували, обснували дротами, обставили всiлякими надбудовами, прагнучи
в такий спосiб вхопити якомога бiльше насолод i обiгнати час. Може, вони й
обганяли його, адже в мiстi життя насправдi бiжить прудкiше. А люди,
забетонувавши пiд ногами землю, засипавши криницi, побудували фонтани i
тепер зiтхають по зелених просторах i по джерельнiй водi.
Либонь, так. Але що там критися.
Холод сам не цура║ться стиснути час i помилуватися срiбним водогра║м
посеред площi.
Вибори, на котрих лише одна кандидатура, та й кандидата того всi добре
знають, збiгають швидко. Все тут про-мрiяне i розраховане, як у
годинниковiм механiзмi. Холодовi трохи лестить майбутня посада, але ж i
соромно за такi вибори.
Покрутить головуючий пружинку, стрiлка - дз-з, стане на призначене
мiсце.
От вiн узяв ключика. Налагоджу║...
Але сьогоднi стрiлцi не привелося оббiгти швидко й легко. Вже коли
головуючий хотiв закликати всiх до голосування, йому до рук подали з
першого ряду записку. Вiн перебiг ┐┐ очима, а потiм, збентежений, прочитав
до залу: "Просимо професора Холода розповiсти про операцiю тромбозу вени,
яку вiн робив сьогоднi".
Запала тиша. Насторожена, тяжка. I хоч вона тривала не бiльше хвилини,
але цього часу вистачило, щоб у залi схилилися майже всi голови.
Тишу розбили два голоси. Жiночий i чоловiчий. Перший - Варвари
Iванiвни. Вона, мабуть, передчувала щось i тому прийшла теж.
- Цю операцiю робила я. - Сказала й схилила голову.