"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу авторазвiдки ви┐хав. Щоправда, у ешелонi iнколи переставляють тепловози i перший
вагон ста║ останнiм. Але навiть якщо ми зараз ┐демо у зворотному напрямку, менi гарно на душi. Хоч трохи й тривожно. Можливо, ранiше я занадто остуджував Едиковi пориви, адже намагався триматися по-бать-кiвськи суворо, а в останнiй рiк просто висiв над його головою. Я вимагав, щоб вiн прочитав усi рекомендованi в пiдручнику твори, - чомусь думав, що вiн, як i старший син, пiде вчитися на фiлологiчний факультет педагогiчного iнституту в нашому мiстi. Адже математика не захоплювала його, i знав вiн математичнi дисциплiни для вступу до технiчного вузу недостатньо. Ми i вчителя наймали, Едик ходив до нього пiвтора року, трохи вирiвняв оцiнки з математики, але вона, математика, так його й не прикохала. А менi чомусь дуже хотiлося, щоб хоч один син став iнженером. Може, ще й тому, що за мо║┐ молодостi з нашого села тiльки один хлопець - учительський син - вивчився на iнженера, i всi вчителi ставили нам його за приклад. А Едик раптом, за два мiсяцi до випускних екзаменiв у школi, заявив, що хоче стати лiкарем. "Пiду, тату, по тво┐х слiдах". Так i сказав. Я неймовiрно розчулився й воднораз стривожився. А чого, власне, менi тривожитися? Що з усiх математичних дисциплiн в атестатi стоятимуть четвiрки? А може, то твердi четвiрки? Того, сказати по правдi, я не знаю. Що не помiчав у ньому схильностi до лiкарсько┐ професi┐? А в чому це мало проявитися? В тому, що не перев'язував, як свого часу я в селi, поламанi сусiдською палюгою лапи курчатам, не го┐в телятi гнояки на спинi й не брав у руки вужiв? Так де ж вiн мiг проявити себе подiбним чином! Дурниця все це: звичайно, лiкар почина║ться з любовi. З любовi до людей, зi спiвчуття, з поваги до ┐хнiх страждань, iз бажання допомогти. Я впевнений - Едик усе це розумi║ i йде усе. Розумний, ерудований i гострий на розум i слово. Коли, бувало, Люба намагалася спровадити Едика на вулицю, я ┐й заперечував: "Мало тобi одного", - i вона вмовкала. Справдi, нашого старшого нам вистачило трохи не на двi неврастенi┐. Обтiпав вiн нам нерви, як коноплi на терницi. Вовка i вчився через пень-колоду, i до класного керiвника ми втоптали дорогу - то його помiтили за шкiльною смiттяркою iз сигаретою - дим з-за тi║┐ смiттярки валував, аж вчителi думали, що там щось горить; то дiстали десь закордонний журнальчик i понаклеювали голих хлопцiв у зошити дiвчатам; то побилися з хлопцями iз сусiдньо┐ школи. Не мали ми з Любою спокою i пiсля того, як вiн вступив до педiнституту. Знову ж таки вчився погано, часом приходив пiзно, й вiд нього пахло "бiомiцином". А потiм записався до мотогуртка, i ми кожного дня чекали, що нас покличуть до лiкарнi, а то й до моргу. Вiн i справдi двiчi перекидався з мотоциклом, одного разу йому зчесало на плечi шкiру i вивихнув руку. А якось зник, i не було його чотири днi. Ми подали у мiлiцiю на розшук. Його знайшли в сусiдньому районi. Повiз додому в село на багажнику мотоцикла студентку-бiологiчку. Я й зараз пам'ятаю тi чорнi днi у нашiй квартирi. Ту тривогу, той туман, що згуск майже до трагiчного болю. Тi думки, якi передумали з Любою... Про швидку рiчку Дике Устя, i про Десну, i про важкi вантажнi автомобiлi, якi розбивають на нiчних дорогах мотоциклiстiв у млинець. Вовку привiв у дiм мiлiцiонер. Позаду йшов Короткий - прокурор, iз Короткими ми часом зустрiча║мо Новий рiк i Першотравень. Короткий вiдпустив мiлiцiонера й сказав: "Бий. Я прокурор, вiн не зможе поскаржитися". Я двiчi вдарив Вовку по обличчю. |
|
|