"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу автора

звiдки ви┐хав. Щоправда, у ешелонi iнколи переставляють тепловози i перший
вагон ста║ останнiм. Але навiть якщо ми зараз ┐демо у зворотному напрямку,
менi гарно на душi. Хоч трохи й тривожно. Можливо, ранiше я занадто
остуджував Едиковi пориви, адже намагався триматися по-бать-кiвськи
суворо, а в останнiй рiк просто висiв над його головою. Я вимагав, щоб вiн
прочитав усi рекомендованi в пiдручнику твори, - чомусь думав, що вiн, як
i старший син, пiде вчитися на фiлологiчний факультет педагогiчного
iнституту в нашому мiстi. Адже математика не захоплювала його, i знав вiн
математичнi дисциплiни для вступу до технiчного вузу недостатньо. Ми i
вчителя наймали, Едик ходив до нього пiвтора року, трохи вирiвняв оцiнки з
математики, але вона, математика, так його й не прикохала. А менi чомусь
дуже хотiлося, щоб хоч один син став iнженером. Може, ще й тому, що за
мо║┐ молодостi з нашого села тiльки один хлопець - учительський син -
вивчився на iнженера, i всi вчителi ставили нам його за приклад. А Едик
раптом, за два мiсяцi до випускних екзаменiв у школi, заявив, що хоче
стати лiкарем. "Пiду, тату, по тво┐х слiдах". Так i сказав. Я неймовiрно
розчулився й воднораз стривожився. А чого, власне, менi тривожитися? Що з
усiх математичних дисциплiн в атестатi стоятимуть четвiрки? А може, то
твердi четвiрки? Того, сказати по правдi, я не знаю. Що не помiчав у ньому
схильностi до лiкарсько┐ професi┐? А в чому це мало проявитися? В тому, що
не перев'язував, як свого часу я в селi, поламанi сусiдською палюгою лапи
курчатам, не го┐в телятi гнояки на спинi й не брав у руки вужiв? Так де ж
вiн мiг проявити себе подiбним чином! Дурниця все це: звичайно, лiкар
почина║ться з любовi. З любовi до людей, зi спiвчуття, з поваги до ┐хнiх
страждань, iз бажання допомогти. Я впевнений - Едик усе це розумi║ i йде
до медичного iнституту за покликом серця. Хлопець вiн розумний i зважив
усе. Розумний, ерудований i гострий на розум i слово.
Коли, бувало, Люба намагалася спровадити Едика на вулицю, я ┐й
заперечував: "Мало тобi одного", - i вона вмовкала. Справдi, нашого
старшого нам вистачило трохи не на двi неврастенi┐. Обтiпав вiн нам нерви,
як коноплi на терницi. Вовка i вчився через пень-колоду, i до класного
керiвника ми втоптали дорогу - то його помiтили за шкiльною смiттяркою iз
сигаретою - дим з-за тi║┐ смiттярки валував, аж вчителi думали, що там
щось горить; то дiстали десь закордонний журнальчик i понаклеювали голих
хлопцiв у зошити дiвчатам; то побилися з хлопцями iз сусiдньо┐ школи. Не
мали ми з Любою спокою i пiсля того, як вiн вступив до педiнституту. Знову
ж таки вчився погано, часом приходив пiзно, й вiд нього пахло
"бiомiцином". А потiм записався до мотогуртка, i ми кожного дня чекали, що
нас покличуть до лiкарнi, а то й до моргу. Вiн i справдi двiчi перекидався
з мотоциклом, одного разу йому зчесало на плечi шкiру i вивихнув руку. А
якось зник, i не було його чотири днi. Ми подали у мiлiцiю на розшук. Його
знайшли в сусiдньому районi. Повiз додому в село на багажнику мотоцикла
студентку-бiологiчку. Я й зараз пам'ятаю тi чорнi днi у нашiй квартирi. Ту
тривогу, той туман, що згуск майже до трагiчного болю. Тi думки, якi
передумали з Любою... Про швидку рiчку Дике Устя, i про Десну, i про важкi
вантажнi автомобiлi, якi розбивають на нiчних дорогах мотоциклiстiв у
млинець. Вовку привiв у дiм мiлiцiонер. Позаду йшов Короткий - прокурор,
iз Короткими ми часом зустрiча║мо Новий рiк i Першотравень. Короткий
вiдпустив мiлiцiонера й сказав: "Бий. Я прокурор, вiн не зможе
поскаржитися". Я двiчi вдарив Вовку по обличчю.