"Юрий Мушкетик. Яса (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiзир. Звичайно, того не вiда║ нiхто й не мусить вiдати. Навiть султан не
зна║ достеменно, яким робом наповнилися золотими алтунами Сiм Султанських
Веж. Тим золотом вдалося залляти горлянки розбiйним i свавiльним яничарам,
якi задушили його батька Iбрагiма, навербувати новi полки во┐нiв пашi й
суб-пашi, вдалося нагодувати голоднi татарськi орди й привести ┐х у покорi
до султанових нiг. За це любив i ненавидiв Кепрюлю. Маленький, сухенький
чоловiчок з гачкастим, схожим на скручений огiрок, носом, великий вiзир -
тонкий помислом i хитрий, як старий лис. Завжди сумирний i покiрний його
волi, справами крутить так, що вони нiби самi течуть рiчищем думки сина
пророка, а насправдi рiчищем його власно┐, вiзирово┐, думки. Султан бачить
це злим оком розуму, одначе те око не настiльки затуманене, аби до часу
загатити друге рiчище. Нехай пливуть по ньому золотi алтуни, нехай пану║ у
державi спокiй, нехай поки що пряде тоненьку ниточку свого життя Кепрюлю.
Вже кiлька столiть хилиться долу прапор пророка. Йому, Магомету IV,
судилося сво║ю мiцною рукою пiднести його знову вгору. Вже поверненi назад
Лемнос i Тенедос. Вже надламанi хребти Австрi┐ та Венецi┐, вже кинутий в
порох Ляхистан i король Михайло надсила║ йому данину - двадцять двi тисячi
злотих. Так сплачували за сонце невiрнi Чiнгiсу, так мусять платити
довiку. Сполошилася квропа, гарячкове ку║ мечi Московська держава. Вiн,
Магомет, розумi║, що треба вдарити по нiй першому, доки не зiбралася на
силi, скинути ┐┐ iз просторiв свiту.
У Магомета все готове до вселенського походу. Всi гороскопи, всi звiзди
пророкують йому перемогу. Прапор пророка замайорить на заходi й пiвночi,
вiн донесе його аж до холодного моря.
Лишилося здолати одну перепону - промчати прудконогими кiньми Козацьке
Поле й зруйнувати кубло чорних гяурiв - козакiв. Вiн не хоче зважати па
застороги Кепрюлю: вiзир умi║ збирати золото й не вмi║ завойовувати
держави. Скiльки гяурiв нинi вже орють турецьке поле й веслують турецькi
галери! Вiн ще побачить кяфiра кяфiрiв Iвана Сiрка з ланцюгом на ши┐.
В цю мить йому й справдi захотiлося побачити свого ворога. Татари
називають його урус-шайтаном, повелителем джинiв. Тодi, мабуть, вiн
маленький i з нiг до голови зарiс дикою шерстю.
Бр-р-р. Султана злихоманило.
Нi, звичайно, той кяфiр не такий. Просто - невiрний, як i iншi, ще й,
мабуть, хитрий та розумний, бо жодного разу не попався в поставлене
татарами сильце. Його завойовувати треба iнакше. Всi зорi неба вiщують
Магомету удачу. Так передбачили великi астрологи, так показали ┐хнi
таблицi.
У глибинi душi щось йому пiдказувало, що вiн надто високо залiта║, що
тi перемоги ще не такi, аби замiритись на цiлий свiт, але ж так гарно про
те думати, й червоний кiнь удачi гарцю║ пiд ним, тож треба не напинати
повiддя, а рушати вперед пiд стукiт сталевих копит!
Магомет пiдiйшов до вiкна. Перед ним, заколихане сном, лежало Едiрне.
Дивився в той бiк, де Гербус злива║ться з Тунi║ю i Гардою i лине до
Егейського моря. Отак i в його вiйсько ввiллються татарськi орди й
затоплять береги невiрних.
Самотньо i сумно повелителевi правовiрних. Вiн не може, не ма║ права
наближати будь-кого до свого серця.
У холодному мiсячному сяйвi, мов лисини циклопiв, поблискували банi
мечетi Селiма. Найкрасивiшо┐ i найбагатшо┐ мечетi в свiтi. Селiм - ║диний,